Виставку творів сакральної скульптури із фондової збірки Музею мистецтв Прикарпаття відкрито у рамках відзначення Днів європейської спадщини. Експоновані п’ять скульптур в минулому були складовими створеного у 30 – 40-х роках XVIII століття декоративного-пластичного ансамблю колегіального костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, святих Андрія та Станіслава (1703 ), поруйнованого у 60-х роках минулого століття. Виставка покликана не лише ознайомити відвідувачів із творчим доробком відомих та безіменних майстрів сакральної пластики, що були причетними до розкішного оздоблення храму, а й привернути увагу до потреб реставрації творів, що складають культурне надбання регіону. Відвідувачам буде запропоновано екскурсію, спрямовану, зокрема, на знайомство з історією колишнього храму, та інформацію про представлені скульптури. Цією виставкою колектив ММП має на меті привернути увагу громадськості до необхідності збереження культурної спадщини.
Невідомий майстер.
Святий Йосип з дитиною-Христом на руках (з головного вівтаря). Близько 1700 р.
Дерево, різьба, левкас, поліхромія, золочення
Йоганн Ґаспар Колерт (8. 01. 1698 – після 1759).
Ангел (з вівтаря Матері Божої Ченстоховської). 30 – 40-ві рр. XVIII ст.
Дерево, різьба, левкас, поліхромія, золочення.
Невідомий майстер.
Ангел (з вівтаря Розп’яття Христового). 30 – 40-ві рр. XVIII ст.
Дерево,різьба, левкас, поліхромія, золочення.
Йоганн Ґаспар Колерт (8. 01. 1698 – після 1759).
Ангел-путто. Деталь оздоблення балдахіну вівтаря св. Вінсента. 30 – 40-ві рр. XVIII ст.
Дерево, різьба, левкас, поліхромія, золочення.
Невідомий майстер.
Се Людина (з вівтаря св. Йосипа). 30 – 40-ві рр. XVIII ст.
Дерево, різьба, левкас поліхромія, золочення.
У Музеї мистецтв Прикарпаття з 20 квітня 2021 р. вперше експонується виставка сучасних ікон молодої художниці з Калущини Юлії Багринівської.
На виставці під назвою «СВІТЛО ІСТИНИ» представлені чотирнадцять ікон, виконаних в техніці акрилового малярства, серед яких: «Зішестя Ісуса Христа в ад», «Розп’яття Господа Нашого Ісуса Христа», «Святий рівноапостольний князь Володимир», «Спас Вседержитель» та ін.. Авторка по-сучасному переосмислює візантійський іконопис, це чітко проглядається в стилістиці виконаних ікон.
Основна ідея виставки – розповісти про любов Бога, яка для нас людей часом є складною та незбагненною. Дати відповідь на запитання: «Хто є тим «СВІТЛОМ ІСТИНИ»?».
Художниця за допомогою символічної мови кольору, світла, простору, композиції, відображає справжню символіку ікони, її богослов’я. Адже, ікона – це своєрідний портал, що дозволяє православному християнинові відмовитися від матеріального світу і звернутися думками до духовного, піднесеного, божественного. Молитва, яка зображена знизу на кожній з ікон дозволяє розкрити всі сенси, вкладені в неї, тому що тільки молитва має таку силу.
У часі пандемії, війни на Сході України та Великого Посту – іконопис є тим інструментом, який відкриє нам світло надії, віри, добра та любові.
Творити як світити…
Все, що бачать очі є тільки відблиском, тінню, від того, що неспроможна сприйняти зором людина. Світло…, символ Реальності і здатності проникати… Світло – джерело зовнішнього і того, що всередині нас.
В йога – сутрах записано і таке: «… розум не світиться самостійно, тому і може бути об’єктом сприйняття. Свідомість – відмінна від розуму, форм, знань, ідей і образів і сприймати її важко. Вона не є те що розум. Світло розуму є лише слабим відображенням саме світла свідомості».
Хрестиянство, буддизм, мітраїзм, інші релігії, - наповнені фотизмом (вчення про світло). Є митці які у своїй творчості наділені здатністю світіння, Юлія Багринівська одна з них.
Художниця сакрального мистецтва, живописиця. Народжена на Івано – Франківщині, Калуський район. Здобула дві чудові освіти, спочатку закінчила Калуський коледж культури і мистецтв, потім – Львівську Національну Академію Мистецтв (ЛНАМ).
Людина починається з дитинства. Віра в Бога прийшла до маленької дівчинки завдяки бабусі Галині і дідусеві Антону. З бабусею змалечку ходила до церкви. Юлія в дитячі літа була оповита любов’ю і увагою з боку рідних. Дівчина зростала з такими надбаннями як: скромність, правдомовність, не лукавість, повага до старших, любов до Бога.
Із розповіді художниці (ч.1): «Одного погідного, ясного дня ми з братом лагодили мені мольберт. То був перший мольберт у моєму житті. В ті миттєвості на думці було одне: «Я художниця». Це мрія, яка живе в мені й досі.
Від тієї днини промчало, промайнуло близько 15 років… Зараз мене з Антоном розділяє велика відстань, він живе в США. Якось мені на очі потрапив мольберт, ледь не ідеальний, і я ненароком промовила: «Мені б такий…». Пройшов місяць, отримала посилку з Америки. Я так хотіла його мати, і, ось він мій. В очах сльози, не тому, що мольберт направду такий красивий, зворушив вчинок брата. І як мені не бути художницею?! Як не йти за мрією?!».
Пріоритетними для неї в малярстві є – сучасна ікона на міцному фундаменті канону і віри, а кредо її життя: «Бути собою». «Іконописання – це моє моління, моя розмова з Богом. Творчість – це мій інструмент самовираження та служіння людям. Допомагаю уздріти людям світ краси, добра і любові. Тихо, засобами символів розповідаю про любов. Любов, яка для нас така складна і незбагненна – Любов Бога», - Юлія Багринівська (ч.2).
В студентські літа в Академії (ЛНАМ) архіважливу роль у становленні дівчини як мисткині відіграв старший викладач - Роман Михайлович Кислий, був для неї другим батьком. Добрі спомини залишилися в пам’яті іконописиці і про професора, Народного художника України -Романа Якимовича Василика. «Цей викладач створював атмосферу добра», - каже Юлія.
Вона з гідністю виконує своє покликання. Іконопис дарує гармонію єства, смиренність, і мисткиня бачить - її праця потрібна і має перш за все - духовну цінність. Художниця тримається думки, що цього хоче сам Господь. Сприяє створенню образів зосередження в молитві, та власне, іконописання саме по собі є молитвою. Образи створює у Візантійському стилі, під кожним з них пише слова молитви.
В одному з інтерв’ю повідала: «Мене запитують, чому я використовую для санкіру підклад для лику червоний колір.Тому, що червоний колір у сакральному мистецтві має велике значення. Колір любові, колір перемоги і страждань Ісуса Христа. І лик на червоному тлі набуває особливого сіяння…»
Перша персональна виставка ікон авторки поіменована «Моління» відбулася в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» Омеляна і Тетяни Антоновичів (2019-й рік). Художниця подарувала музею образ «Моління в Гетсиманському саду».
Ікона «Введення у храм Пресвятої Богородиці» (дипломна робота на здобуття ступеня бакалавра) знаходиться в церкві з такою ж назвою в селі Пійло (УГКЦ). Плащаниця, малювання і шитво, «Оплакування Ісуса Христа» (дипломна робота на здобуття ступеня магістра) – перебуває в церкві «Введення в храм Пресвятої Богородиці» в тому ж селі Калуського району (ПЦУ).
Пише молода художниця і пейзажі, натюрморти. Дуже любить танцювати, але танці вимагають приділення їм часу, а робити будь – що в півсили вона не звикла.
Юлія має різносторонні уподобання в живописі: залюблена у творчість Моне і Вінсента ван Гога, захоплюється роботами М. Приймаченко і графікою Я. Гніздовського, сецесією М. Сосенка і його учня Ю. Буцманюка. З когорти сучасних живописців виділяє – М. Гельман, Я. Мовчан, Д. Гордіцу, С. Владику.
Мисткиня щиро ділиться своїми задумками і планами (ч.3): «Прагну бути успішною і відомою, затребуваною художницею, яка має місію – служити Богу і людям. Бути люблячою мамою, коханою дружиною і мудрою жінкою, в домі котрої панує злагода. З матеріального, - хотілося б мати невеликий будиночок в горах, бо українські Карпати – це місце сили і дужої енергії. І… потрібно багато працювати, задля реалізації мрій і замислів…».
Андрій Будкевич, історик мистецтва, брендолог.
