27.05. - 8.07.2025

Музей мистецтв Прикарпаття представляє мистецький проєкт відомого українського митця Стаса Жалобнюка «Pontus Axenus». Автор вже не вперше презентує свої роботи у стінах нашого музею: минулого року він представив тут свій проєкт «Випромінювання», який і досі продовжує мандрувати містами України. Цього року Стас повертається до музею з новим проєктом – «Pontus Axenus», не менш цікавим і не менш складним, ніж попередній. Він є логічним продовженням попередніх проєктів митця, в яких він говорить про війну, що триває, події та переживання, з нею пов’язані, та людей у цій війні. В даному проєкті автор, продовжуючи діалог з аудиторією, зосереджує свою увагу на одному з аспектів цієї проблематики, присвячуючи його Чорному морю.

Для свого проєкту Стас Жалобнюк обрав назву «Pontus Axenus» – Понт Аксинський, що означає море негостинне. Так Чорне море називали давні греки, вважаючи його небезпечним через бурхливість, складну навігацію та наявність ворожих поселень на берегах. Та варто згадати й про те, що після успішної колонізації його узбережжя, яке стало для них домівкою і запорукою добробуту, вони вже називали його «Pontus Euxinus» – Понтом Евксинським, тобто морем гостинним. І в цих двох назвах – двоякість і неоднозначність Чорного моря. В різні часи й для різних народів воно було або гостинним і життєдайним, або загрозливим і небезпечним. Але завжди й для всіх було бажаною метою і тим простором, який притягував і вабив. Століттями Чорним морем пролягали важливі стратегічні шляхи, століттями тривала боротьба за володіння морем та цими шляхами. Воно бачило багато війн, військових суден і воїнів, які боролися і гинули на його просторах. Воно й досі бачить їх, а боротьба триває…

Для Стаса Жалобнюка тема Чорного моря є глибоко особистою та болісною, бо пов’язана з його власним життєвим простором, з його рідним містом, яке виникло й зростало завдяки морю, що формувало міський простір. Автор не втомлюється нагадувати, що Одеса, найбільший український порт на Чорному морі – це насправді Кочубіїв, заснований в XIV столітті, в той час, коли російської імперії ще не існувало. Він прагне зруйнувати ті постколоніальні наративи, яких ще так багато у фізичному та ментальному просторі його рідного міста, що стало фронтиром російсько-української війни. І він обов’язково досягне своєї мети, бо саме завдяки таким людям, як Стас, сьогодні Одеса, попри значний спротив, повільно, але неухильно пригадує і формує свою українську ідентичність.

В даному проєкті Стас Жалобнюк зосереджується на Чорному морі, на розмові про море, однак змальовує його не буквально, а насамперед як символічний простір. На його полотнах ми не побачимо море таким, яким звикли його бачити, однак безперечно зможемо відчути його присутність. Двоякість, закладена в давньогрецьких назвах Чорного моря, присутня також і в роботах Стаса. Він розповідає про море як про простір, який ще недавно був гостинним, мирним, уособлював добробут і зв'язок України зі світом. Однак війна спричинила кардинальну трансформацію і зараз, наголошує митець, цей простір є загрозливим і небезпечним, над ним літають російські ракети й дрони, а знайомі й рідні морські пейзажі опинилися під прицілом. Та водночас це і простір, який є символом української незламності, який Україні вдалося відстояти, вигравши битву за Чорне море, але який досі намагаються відібрати. І нам потрібно звикнути до того, що море ще довго буде простором загрози, а не відпочинку, і ще довго потребуватиме оборони. Свої роздуми про море Стас Жалобнюк відображає на полотні через різні асоціації: хліб, снайперські приціли, дорогу, автомобілі, людські тіла й частини тіл, пошкоджені барокові скульптури. Мовою символів він говорить про війну, страждання, втрати, збереження пам'яті та української ідентичності. У своїх роботах митець передає свій настрій, психологічний стан під час війни, який нашаровується на його власні трагедії й життєвий досвід, що тісно переплітаються з колективними трагедіями рідного народу.

В рамках проєкту «Pontus Axenus» Стас Жалобнюк представляє роботи з кількох серій: «Випромінювання», «Е95», «Ukraine», «Мені байдуже створення світу», «Розстріляне бароко». 

У серії «Випромінювання», зображаючи снайперські приціли, митець акцентує на тому, що і Чорне море, і будь-хто живий в Україні знаходяться під прицілом і є потенційною ціллю росіян, знаходячись в постійній небезпеці. В Україні більше немає безпечного місця, мирні морські пейзажі залишилися в довоєнному минулому, а повітряні тривоги й втрати стали щоденною реальністю. Але водночас і ворог перебуває під постійною загрозою, знаходячись в зоні ураження, під прицілом.

Серія «Е95» розповідає про сучасну війну через призму траси, що починається на півночі Туреччини, проходить Чорним морем, далі територією України до росії. Якщо в перших творах на цю тему Стас Жалобнюк зображає автомобілі, які рухаються по трасі, виражаючи надію на відновлення комунікації, то в останніх вже немає ані руху, ані надії.

Серію «Ukraine» об’єднує символічний образ хліба, що є ключовим в кожній композиції. Хліб – це і символ Чорного моря, Кочубіїва-Одеси, через які тоннами проходить українське зерно. Це і символ родючості й багатства української землі й водночас символ навмисно організованого радянською владою голодомору, коли українці, незважаючи на цю родючість, помирали від голоду. Та насамперед це символ України й українського простору. В останніх роботах цієї серії Стас зображає хлібину вже не цілою, як раніше, а з відрізаним шматком, що уособлює порушення цілісності України, відрізану, окуповану, поруйновану частину української землі.

У творах серії «Мені байдуже створення світу», зображаючи напівоголені людські тіла і частини тіл, автор іронізує над нескінченними загрозами для України та світу, пов’язаними з війною, ймовірним застосуванням ядерної зброї й, як наслідок, кінцем світу. Оголеність і чуттєвість образів акцентують на нашій вразливості та незахищеності перед цими загрозами, як фізичній, так і психологічній. Однак ці ж образи, зокрема дівчина в протигазі, говорять і про нашу здатність жити й протистояти цим загрозам, і про певне іронічне ставлення до них.

В даному проєкті Стас Жалобнюк акцентує також на знищенні української історико-культурної спадщини та втраті національної ідентичності. Понівечені барокові скульптури: ангели-путті, розп’яття та їхні частини є свідченням тих культурних втрат, яких зазнає Україна століттями. І в наш час, як і впродовж останніх ста років, російські окупанти методично і цілеспрямовано знищують українську культуру, руйнуючи й грабуючи пам'ятки та музеї, вбиваючи тих, хто є носіями цієї культури. І ще гостріше постає проблема втрати національної ідентичності, бо до цих руйнувань і далі продовжують долучатися ті, хто називає себе українцями. Робоча назва цієї серії – «Розстріляне бароко» за аналогією з відомим терміном «Розстріляне відродження». Однак автору не дуже подобається ця назва, можливо, через її прямолінійність, а можливо, через те, що не цілком відображає те, що він хотів виразити. Зрештою, поки митець перебуває в сумнівах, глядач має можливість поміркувати над власною назвою цієї серії, спираючись на власний досвід і відчуття.

Для Стаса Жалобнюка важливо, щоб сучасна російсько-українська війна була зафіксована і правдиво відображена в мистецьких творах. Він тісно співпрацює з українськими музеями, в тому числі й з Музеєм мистецтв Прикарпаття, бо прагне, щоб його роботи залишилися в музеях як свідчення цієї епохи для сучасників і майбутніх поколінь. Роботи Стаса є дещо складними для сприйняття, бо в них він говорить про війну і наше непросте сьогодення, коріння якого сягає в минуле. Його твори не завжди дають готові відповіді, іноді вони просто ставлять запитання, часто болючі й дуже незручні, але без відповідей на які ми не зможемо рухатися вперед. Хто ми? Чи достатньо просто називатися українцем, щоб насправді бути ним? Чи мова має значення? Чому почалася ця війна і відколи вона триває? Чи ще довго триватиме? Чи російська культура також вбиває? Чи стане хлібина знов цілою? На багато цих та інших запитань Стас шукає і пропонує відповіді у своїх творах, та чи готові ми їх побачити?

Виставка триватиме з 27 травня до 8 липня 2025 р.

Тетяна Маник

Станіслав Жалобнюк народився в Одесі у 1976 році.

З 1996 по 2001 роки навчався на живописному відділенні Одеського державного художнього-театрального училища ім. М. Б. Грекова.

Живе і працює в Одесі.

Роботи художника зберігаються в:

Музеї сучасного мистецтва України (м. Київ),

Одеському національному художньому музеї,

Музеї сучасного мистецтва Одеси,

Одеському літературному музеї,

Національному меморіальному комплексі Героїв Небесної Сотні – Музеї Революції Гідності,

Хмельницькому обласному художньому музеї,

Миколаївському обласному художньому музеї ім. В. Верещагіна,

Вінницькому обласному художньому музеї,

Тернопільському обласному художньому музеї,

Рівненському обласному краєзнавчому музеї,

Культурно-мистецькому центрі НаУКМА,

Музеї народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького,

Малієвецькому історико-культурному музеї, 

Музеї мистецтв Прикарпаття,

Житомирському обласному краєзнавчому музеї , 

Кмитівському музеї образотворчого мистецтва ім. Й. Д. Буханчука,

Дніпровському художньому музеї,

Полта‌вському краєзна‌вчому музе‌ї і‌м. Василя‌ Криче‌вського,

Полтавському художньому музеї ім. М. Ярошенка,

Сумському обласному художньому музеї ім. Никанора Онацького,                   

Сумському обласному краєзнавчому музеї,

Музеї мистецтв Кропивницького,

Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї,

Черкаському художньому музеї.