Історична довідка про музейний комплекс м. Рогатин – філію Музею мистецтв Прикарпаття
15 червня 2004 року в Рогатині створено музейний комплекс обласного підпорядкування (філію Музею мистецтв Прикарпаття (колишній Івано-Франківський обласний художній музей) на базі музею-пам’ятки дерев’яної архітектури і живопису ХVІ-ХІХ ст. церкви Зішестя Святого Духа та краєзнавчо-історичного музею-садиби Миколи Угрина-Безгрішного.
Церква Зішестя Святого Духа
Церква Зішестя Святого Духа в м. Рогатин є однією із найстаріших дерев’яних церков в Україні. У записах Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові, рогатинська Святодухівська церква згадується в ХІІ ст., а також в 1481, 1562 та 1567 роках. Львівський дослідник Володимир Вуйцик до наукового обігу ввів 1598 рік як рік створення цієї церкви за написом, який міститься на північній стіні нави усередині церкви.
Складається споруда із трьох з’єднаних між собою зрубів: вівтар, нава, бабинець.
У XVII ст. до церкви з заходу приставлено дзвіницю, яка разом із церквою суцільно перекрита ґонтовим дахом. Дзвіниця триярусна, має каркасно-стовпову конструкцію, побудована із міцних брусів, знадвору шальована дошками і нагадує середньовічну оборонну вежу.
Сучасний гостроверхий силует церкви і дзвіниці остаточно з’явився у ХХ ст. (зміни зроблено в 1895, 1912 роках). На південній стіні церкви видно залишки композиції «Покрова Богородиці» та декоративні орнаменти, виконані народними малярами орієнтовно у XVIII – XIX століттях.
За давньою традицією, вхід до церкви влаштовано з півдня і веде він до бабинця, перекритого гостроверхим склепінням. У бабинці відсутні вікна. Стриманий і водночас величний інтер’єр нави освітлений двома вікнами з півдня і одним – з півночі. За іконостасом міститься невеликий вівтар. Стіни проклеєні полотном, яке розписане олією в 1890-х роках.
Вівтар від нави відділений прекрасним п’ятиярусним іконостасом, що є одним з найбільших шедеврів львівської малярської школи епохи Пізнього Ренесансу. Іконостас церкви Святого Духа – це унікальне явище в світовій культурі, оскільки вважається одним з трьох найстаріших іконостасів в Україні, збережених до наших днів. Створений він у 1650 р. заходами і коштами рогатинських братств: Старшого при церкві Різдва Богородиці та Молодшого (дочірнього) при церкві Святого Духа, які на той час очолював старший братчик Яків Волове Око. Про це сповіщає донаторський напис на пределі іконостасу під іконою “Старозавітна Трійця”. 6 серпня 1983 р. у церкві Святого Духа відкрито музей, що є філією Музею мистецтв Прикарпаття. Його назва звучала так: «Музей живопису Опілля (музей-пам’ятка дерев’яної архітектури і живопису XVI-XVII століття)».
У 2006 р. Управлінням туризму і культури Івано-Франківської ОДА спільно із Львівською філією Національного науково-дослідного реставраційного центру України розроблено проект щодо збереження церкви, який передбачав три етапи: обстеження, дослідження та часткову реставрацію церкви та експонатів.
У 2008 році проведено хімобробку проти жука-деревогриза частини північної стіни нави та північної стіни бабинця з метою забезпечення довготривалого біо- та вогнезахисту конструктивних елементів церкви. Працівники ЛФ ННДРЦУ використовували водні розчини, які одночасно мають властивості антипіренів і консервантів.
Наприкінці 2007 року Рогатинським відділом містобудування та архітектури спільно із музейними працівниками було складено акт обстеження технічного стану пам’ятки архітектури – церкви Святого Духа, на основі якого з Міністерства архітектури та містобудування у 2008 р. виділено 500 тисяч гривень (200 тис. грн. на складання ескізного проекту, 300 тис. грн. на реставраційно-ремонтні роботи).
21 червня 2013 року під час 37-ї сесії Комітету Світової ЮНЕСКО, що проходила в Камбоджі, прийнято рішення про включення рогатинської церкви Зішестя Святого Духа у складі номінації «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі і Україні» до Списку світової спадщини.
Експозиція музею-церкви складається з чотирьох розділів:
1. Іконопис та декоративна різьба XVI століття. Особливості перехідного періоду від традиційної візантійської системи до мистецтва українського ренесансу. Еволюція ідейно-образної структури і засобів художнього вирішення. Формування локального художнього осередку в Рогатині.
2. Іконопис та декоративна різьба періоду розквіту українського ренесансу та появи бароко (І пол. XVIІ ст.). Становлення структури іконостаса. Стильові напрямки в малярстві. Вплив творчості майстрів іконостаса на іконопис Рогатинщини в ІІ пол. XVIІ століття.
3. Іконопис та декоративна різьба періоду українського бароко (XVIІІ ст.).
4. Іконопис і декоративне різьблення ХІХ століття. 
Музей-садиба Миколи Угрина-Безгрішного
20 червня 2001 року в Рогатині відновлено садибу Миколи Угрина-Безгрішного.
Микола Угрин-Безгрішний (1883–1960) був непересічною особистістю – відомим письменником, видавцем, фотографом, педагогом, громадським діячем і щирим патріотом, який постійно перебував на вістрі усіх найважливіших для своєї Батьківщини подій.
З 1911 до 1939 року працював викладачем в Українській приватній гімназії ім. Володимира Великого в місті Рогатин, що на той час була одним з найпотужніших навчальних закладів Галичини. В роки Першої світової війни М. Угрин – у лавах Українських січових стрільців (з початком війни організував сотню усусів, а також був співорганізатором та активним працівником видавничо-освітньої установи Пресової Квартири). Із закриттям гімназії у 1939 р. і до червня 1941 р. перебував на посаді директора Рогатинської школи освіти дорослих. Під час німецької окупації в роки Другої світової війни викладав у Рогатинській учительській семінарії. Незабаром вступив до лав української дивізії “Галичина” (пізніше І дивізії Української національної армії).
Микола Угрин редагував та видавав часописи “Самохотник”, “Вісник Пресової Кватири У.С.С.”, “Самопал”, “Бомба”, “Будучина”, “УСУСУ”, “Червона Калина”, “Рогатинець”, “Око”, “Обрій”, “Грім”, газету “Рогатинське слово”. З його ініціативи засновано видавництво для дорослих “Журавлі” і для дітей – “Сині дзвіночки”. У 1936 р. разом з Антоном Лотоцьким видав “Граматику української літературної мови”. Він – автор прозових творів (“Нарис історії українських січових стрільців”, “Етапна гімназія УСС”, “Коротка історія живця Черче”), а також драматичних “Лицарі Залізної Остроги” та “Софія Галечко” і поетичного твору “Молитва УСС”. За декілька років до смерті написав автобіографічний твір “Мій життєпис”.
Помер Микола Угрин у місті Новий Ульм (Німеччина) у 1960 р.
Експозиція музею М. Угрина-Безгрішного складається з чотирьох розділів:
1. Микола Угрин-Безгрішний (1883-1960) та рогатинські художники першої половини ХХ ст.
2. Народне та декоративно-ужиткове мистецтво Рогатинщини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.
3. Роксолана в історії, літературі, мистецтві.
4. Виставковий зал.