Музей мистецтв Прикарпаття володіє зовсім невеликою колекцією творів доби ренесансу. Тим не менш, вона є надзвичайно цінною частиною музейної збірки, яка дозволяє скласти уявлення про розвиток мистецтва Галичини в епоху ренесансу, яка хоча й була дуже короткою (кінець XVI – 40-ві рр. XVII ст.) в українському мистецтві, але справила революційний вплив на його подальший розвиток.
Все почалось із того, що в старій дідівській хаті моєї дружини я побачив у старому поточеному шашелем креденсі невеличку 6,4 см х 13,3 см фаянсову фігурку собаки, подібної до вівчарки. На звороті виробу чітко було видно нанесений чорною фарбою штамп «Made in Poland» та витиснений в масі фаянсу заводський номер моделі – 547, поруч – ще один знак. Щоб розгледіти цей нечіткий відбиток, було зроблено його фото. Обробивши світлину у програмі ACDSee Pro та збільшивши її, я був приємно здивований, бо на моніторі комп’ютера стало можливим прочитати напис – «Pacykow».
Мистецтвознавець Володимир Лукань у статті «Скульптурні вироби малої пластики фаянсової фабрики в Пацикові» зазначає: «Для початку, варто було б відродити пам’ять про Фаянсову фабрику для широкого загалу. Створити бодай фраґмент в експозиції Обласного краєзнавчого музею, Музею мистецтв Прикарпаття, залучити до цього фахівців, колекціонерів». Щоб втілити в життя ідею В. Луканя, потрібно з чогось почати. На «короткій сімейній нараді» було вирішено подарувати фаянсову фігурку до збірки Музею мистецтв Прикарпаття. Однак, як видно із фото, «Вівчарка» має пошкодження – втрачено кінчики двох вух. Щоб надати виробу експозиційного вигляду, було здійснено реконструкцію відсутніх елементів. Завдяки віднайденому фото (із аукціонного сайту Artinfo.pl) аналогічної моделі (№ 547) завідувач сектором реставрації Зеновій Крок зумів точно відтворити втрачені елементи фігурки. Шукаючи достовірну інформацію про фабрику та підшуковуючи необхідні фотоматеріали для майбутньої (хоч і скромної) експозиції, було зроблено ряд уточнень, а також віднайдені цікаві факти про її діяльність. Далі – за порядком.
Параска Хома
Музей мистецтв Прикарпаття володіє однією з найбільших в Україні колекцією творів талановитої краянки, члена НСХУ, заслуженого майстра народної творчості, лауреата Всеукраїнської премії ім. К. Білокур та обласної премії ім. Я. Лукавецького, уродженки с. Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області, Параски Хоми (1933 – 2016), що за піввіковий проміжок часу створила сотні тематичних композицій, які зберігаються у багатьох музеях та приватних колекціях. У зібранні ММП налічується близько 70-ти розписів, виконаних переважно гуашевими фарбами на білих аркушах паперу. Оригінальне мистецтво П. Хоми базується на сповненому помітної стилізації, своєрідному інтерпретуванні багатої покутської природи. Естетика плавних ліній, що примхливим переплетенням стебел об’єднує переважно масивні квіти та допоміжні дрібні елементи, творить основу її тематичних композицій. Відсутність належного оформлення робіт унеможливлюють активну популяризацію музеєм творчості П. Хоми серед різних категорій українців, зокрема, учнів та студентської молоді. Надання творам експозиційного вигляду, видання супутньої друкованої продукції стануть основою гідної презентації самодіяльного мистецтва розпису П. Хоми на теренах Івано-Франківщини, України та за її межами.
старший науковий співробітник
Музею мистецтв Прикарпаття
Равлюк Іванна Василівна
Традиція розпису писанки сягає дохристиянських часів. Вже багато століть від покоління до покоління, чаруючи глибинним змістом є одним із найяскравіших і найзагадковіших проявів таланту та поетичною красою душі людей. До сьогодні нас не перестає дивувати магія народної творчості, закладена в мистецтво писанки. Таємниця яйця – зародка життя, тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації і була одним з найбільших див для стародавніх людей. Згодом яйце у слов’ян, а також у інших народів стали символами весняного пробудження на Землі, символами перемоги життя над смертю. Яйце як священний знак було складовою космогонії кожного народу на землі, шанувалася не лише його форма , а й прихована у ньому таїна. Майже в усіх народів воно вважалось джерелом життя, символом сонця, початком світу.
Віталій КОЗІНЧУК,
доктор східних церковних наук
провідний науковий співробітник
Музею мистецтв Прикарпаття
Де дух не водить рукою художника, там нема мистецтва.
Леонардо да Вінчі
._Полотно,_олiя..jpg)
Справедливо вважати, що українська ікона ― це виразна унікальність художнього мистецтва, якого не має жодна держава у світі. Її особливість полягає в стильовому різнобарв’ї та у композиційній неповторності. Українська ікона унікальна своєю традиційною манерою виконання, яку перейняла народна творчість. Любов українців до ікони відома з глибини віків. Тому навіть у часи лихоліть ікону старалися вберегти і згодом передати наступним поколінням.