Все почалось із того, що в старій дідівській хаті моєї дружини я побачив у старому поточеному шашелем креденсі невеличку 6,4 см х 13,3 см фаянсову фігурку собаки, подібної до вівчарки. На звороті виробу чітко було видно нанесений чорною фарбою штамп «Made in Poland» та витиснений в масі фаянсу заводський номер моделі – 547, поруч – ще один знак. Щоб розгледіти цей нечіткий відбиток, було зроблено його фото. Обробивши світлину у програмі ACDSee Pro та збільшивши її, я був приємно здивований, бо на моніторі комп’ютера стало можливим прочитати напис – «Pacykow».
Мистецтвознавець Володимир Лукань у статті «Скульптурні вироби малої пластики фаянсової фабрики в Пацикові» зазначає: «Для початку, варто було б відродити пам’ять про Фаянсову фабрику для широкого загалу. Створити бодай фраґмент в експозиції Обласного краєзнавчого музею, Музею мистецтв Прикарпаття, залучити до цього фахівців, колекціонерів». Щоб втілити в життя ідею В. Луканя, потрібно з чогось почати. На «короткій сімейній нараді» було вирішено подарувати фаянсову фігурку до збірки Музею мистецтв Прикарпаття. Однак, як видно із фото, «Вівчарка» має пошкодження – втрачено кінчики двох вух. Щоб надати виробу експозиційного вигляду, було здійснено реконструкцію відсутніх елементів. Завдяки віднайденому фото (із аукціонного сайту Artinfo.pl) аналогічної моделі (№ 547) завідувач сектором реставрації Зеновій Крок зумів точно відтворити втрачені елементи фігурки. Шукаючи достовірну інформацію про фабрику та підшуковуючи необхідні фотоматеріали для майбутньої (хоч і скромної) експозиції, було зроблено ряд уточнень, а також віднайдені цікаві факти про її діяльність. Далі – за порядком.
Фаянсову фабрику в Пацикові (тепер село Підлісся), біля Станиславова, заснував у 1912 році Олександр Рогаль-Левицький, що народився 11.07.1877 р. у Львові в багатій католицькій міщанській родині, де окрім нього було ще дев’ятеро дітей (четверо братів та п’ятеро сестер). Він був сином Якуба Казимира Левицького (1849–1898), відомого правника і підприємця із традиціями подільських землевласників, та Теофіли Сперанси де Річчіо-Річчі (1848–1922) (італійки за походженням). Прийнято вважати, що родинний бізнес було засновано у Львові батьком Олександра у 1845 р. (на вул. Трибунальська, 6 відкрито магазин фарфору, фаянсу та скла). Фірма мала назву «Казимир Левицький. Головний склад для Галичини: порцеляни, скла, товарів змішаних та галантерейних». Очевидно, що бути засновником він ніяк не міг, адже на той час ще не народився. Започаткував вдалий бізнес, найімовірніше, дідусь Олександра, який також мав ім’я Казимир Левицький, і не у 1845-му, а у 1843-му році (в мережі інтернет знайдено рекламний постер фірми із цією датою). У статті доктора мистецтвознавства Ольги Школьної «Образи великосвітського життя в скульптурі малих форм Пациковської фаянсової фабрики початку XX ст.» йдеться про те, що: «Фабрика випускала дешеву, переважно посудну білизну, яку декорували на замовлення в так званій «Малярні Казимира Левицького» у Львові, фірмі, залишеній у спадок двом братам – Олександру (1877–1935) і Якову (1875–1937) їхнім батьком». Також у блозі Моніки Баєр-Смиковської за 2017 р. знаходимо наступну інформацію: «У 1902 р. Левицькі заснували при «Малярні» школу малювання на склі та порцеляні. А в січні 1903 р. вони одержали позику від Крайового відділу, з постійного промислового фонду у розмірі 20 тис. крон на розширення майстерні розпису скла та порцеляни. Тоді ж (у 1903 р.) власники фірми купили кам’яницю на Маріацькій площі, 10 (в деяких працях вказують адресу Маріацька площа, 5), у самому центрі Львова, на одній із головних площ середмістя, навпроти відомого готелю «Жорж». У липні 1903 р. вони переносять свою крамницю, склад і «Mалярню» на нове місце, про що сповіщають клієнтів у численних повідомленнях для преси. А восени наступного року (1904 р.) проходить повне закриття торгівлі в приміщенні по вул. Трибунальська 6».
Хочеться зазначити, що лише впродовж року роботи продукція з Пацикова була оцінена на ярмарку в Лейпцигу (1913 р.), успішний дебют на якому відкрив для компанії європейські ринки. Того ж року підприємство отримало золоту медаль на виставці у Києві. Проте активізація експорту відбулася після закінчення Першої світової війни. У той час продукцію, випущену у нашому Пацикові, продавали до Німеччини, Франції, Англії, Болгарії, Румунії, в країни Північної та Південної Америки і навіть до Китаю. Експерти відзначали достойну якість керамічних матеріалів і високий художній рівень, а клієнти оцінили красу статуеток, прирівнявши їх з копенгагенською та віденською керамікою; до того ж їхня ціна була значно нижчою, ніж у конкурентів. Продукцію фабрики реалізовували, звичайно, й у фірмовій крамниці Левицьких на Маріацькій площі, 10 у Львові (нині площа Адама Міцкевича).
В дослідженні О. Школьної «Продукування високого фаянсу на Пациківській фаянсовій фабриці впродовж 1912–1939 рр.» читаємо: «Також продукція Пацикова до 1938 р. збувалася і в торговому павільйоні на виставці «Східні торги», що на той час був найбільшим серед виставкових заходів Галичини». Польський архітектор, професор технічних наук Якуб Олександр Левицький, спадкоємець власників Пациківської фаянсової фабрики з роду Олександра Левицького, у своїй публікації «Про необхідність дослідження польської кераміки. Виставка та каталог Хвала Пациковчанам, Музей в Шамотулах, 2019 р.» зазначає: «Павільйон на Східному ярмарку, спроектований Євгенієм Червінським і Альфредом Захаревичем у 1921 році, був не лише фабричним павільйоном, а й спільною будівлею видавництва «Лектор» і кав’ярні… Фірма «Лектор», яка діяла під різними назвами, була однією з найвідоміших видавництв, які здійснювали виносну торгівлю в громадських місцях, тому її павільйон був побудований в найбільш відвідуваній частині Східного ярмарку». Із статті Еви Вуйцік «Книжковий абонемент «Лектор» Станіслава Левицького у Львові (1915–1928 рр.)» довідуємось, що власником заснованого у 1917 р. Видавничого Інституту «Лектор» був Станіслав Левицький (1879–1928), брат Олександра Левицького (1877–1935). Підтвердженням того, що торгівельний павільйон «Lektor Pacyków» належав братам Левицьким, може слугувати підпис до малюнка павільйону архітектора Мар'яна Нікодемовича, датованого 1921 р. : «Східні торги». Павільйон фаянсової фабрики в Пацикові і літературного інституту «Лектор» Олександра і (?) Станіслава Левицьких. Проект Евгенія Червінського та Альфреда Захаревича» (першоджерело: дослідження Лідії Квятковської-Фрейліх «Мар’ян Нікодемович. Львівський архітектор»).
Впродовж 1912–1939 рр. фабрика виготовляла популярні фаянсові вироби в стилі Ар Деко, які проектували львівські скульптори, з-поміж інших це – Антон Попель (автор пам’ятника А. Міцкевичу у Львові), Люна Дрекслер, Роберт Людвіг, Тадеуш Блотніцький (автор пам’ятника А. Міцкевичу в Станиславові), Владислав Грубельський, Іґнасій Е. Блачкий, Владислав Адам’як, Юрій Хмелінський, Ірена Хмелінська.
Згаданий вище архітектор Якуб Левицький вважає, що в історії фабрики можна виділити три періоди, в які її продукція відрізнялася високою якістю та художнім рівнем. Це були 1912–1914 роки, коли Станіслав Чапек працював у Пацикові; період після 1918 р., пов'язаний з діяльністю Вільгельма Томаша, та останні роки перед початком Другої світової війни.
Попри численні схвальні відгуки про фаянсову фабрику О. Левицького, в польській пресі тих часів траплялись і критичні дописи про неї. Так, до прикладу, у 1928 р. Тадеуш Шафран (1886–1955) – польський художник-кераміст в щорічнику «Przemysł, Rzemiosło, Sztuka» №2 пише наступне: «Якщо говорити про технічну проблему, то пациківський фаянс можна звинуватити в тому, що емаль тріскається довгими, окремими, різкими подряпинами, ймовірно, через занадто жирну масу, позбавлену потрібного вмісту кварцу». Далі автор зазначає, що: «…той, хто вміє передбачати і дивитися в майбутнє, не намагатиметься наслідувати іноземну продукцію, як це робить особливо Пациків… це не приносить честі компанії, а скоріше лестить смакам не дуже вибагливої публіки». Також у 1923 році мистецтвознавець Вітольд Бунікевич у «Kurier Warszawski» звинуватив фабрику у відриві від історичної традиції та народних тем: «Pacyków працює незалежно від історичних та народних традицій. Його амбіції – конкурувати з Берліном і, можливо, навіть з Копенгагеном».
У 1935 р., після смерті засновника фабрики Олександра Левицького, її успадкував син померлого Олександр Юрій Левицький. Він керував підприємством до початку Другої світової війни (1939 р.), коли діяльність фабрики була припинена. В останній рік свого існування пациківські вироби експонувалися на Всесвітній виставці в Нью-Йорку.
Зважаючи на світлини (майже всі датовані 1942 р.), які оприлюднив Роберт Ерік у 2016 р., підприємство працювало й за німців, які цікавилися його продукцією. Про високий рівень зацікавлення свідчить той факт, що на одному фото із нечітким датуванням (1939 – 1945 рр.) можна побачити губернатора Галицького дистрикту Отто фон Вехтера під час відвідин фабрики. Логічно було б припустити, що візит на підприємство він міг здійснити до або відразу після свого виступу на параді рекрутів до дивізії СС «Галичина», який відбувся 11 липня 1943 р. у Станиславові. Присутність Отто фон Вехтера на параді зафіксовано на кількох фотографіях, оприлюднених Ростиславом Шпуком у 2012 р. Те, що завод працював у 1941–1944 рр., підтверджує і Якуб Левицький: «Слід також зазначити роботи, які не належать до досягнень Польської фаянсової фабрики в Пацикові, але є її імітацією. Це теракотові фігури з фаянсових моделей оригіналів та інших: робітників, копачів, шахтарів, з характерними пропорціями та формою голів і анатомічних деталей у дусі мистецтва німецького націонал-соціалізму. Ці вироби були виготовлені в 1941–1944 роках, тобто коли на заводі було німецьке керівництво. Для їх виробництва використовувалися приміщення фабрики, звідки втекли власники та всі існуючі інженери. У літературі зверталася увага на велику кількість як імітацій продукції фабрики, так і бракованих фігурок із її зруйнованих складів. Вони стали предметом антикварної торгівлі і досі потрапляють до багатьох колекцій. На цьому ринку є також вироби інших фабрик, які забезпечені підробленими клеймами фабрики в Пацикові – продряпаними або нанесеними поверх поливи». Отож, роки виробничої діяльності Пациковської фабрики доречно було б зазначати наступним чином: 1912–1939/44рр. (як у праці О. Школьної).
Сьогодні вироби з Пацикова відомі насамперед колекціонерам, антикварам і музейникам. Іноді їх можна побачити і як декорації до фільмів. Так, наприклад, у стрічці «Реверс» (визнано найкращим польським фільмом 2009 р.) Бориса Ланкоша в кількох сценах в об’єктив камери потрапляє фаянсова фігурка «Молодої дами» 1924–1929 рр. авторства Вільгельма Томаша. Сильвестр Рудник у статті «Підсвічник з фавном», опублікованій у музейному альманасі «Зустрічі з пам’ятками», том 36 (2012 р.), № 1-2 наводить кілька цікавих фактів про підприємство в Пацикові. Так, зокрема, коли в США ввели «сухий закон» (1920–1933 рр.), фабрика, відчувши фінансовий зиск, розробила фігурки з секретними відсіками для…пляшок (тобто для контрабанди спиртного). Посилаючись на Якуба Левицького, мистецтвознавець розповідає також про те, що розміри випущених на фабриці фігур могли: «коливалися від мініатюрних 3-сантиметрових дитячих іграшок до гігантських 2,5-метрових моделей тигрів, призначених для власників «товстих» гаманців». Далі Сильвестр Рудник пише наступне: «Творчість пациківських митців не знала меж. Вони швидко й успішно реагували на потреби ситуації та події, що виникали. Коли у 1930 році титул «Міс Польща» отримала львів’янка Софія Батицька, актриса фільму «Грішне кохання», видатна скульпторка Люна Дрекслер створила її оголену фігурку для Пацикова». Зобразили акторку оголеною напевно тому, що вона вважалася провісником польської еротичної сцени – у фільмі «Моральність пані Дульської» можна побачити її оголені ноги (коліна, литки і фрагменти стегон), відображені в дзеркалі. Ця подія в той час (1930 р.) спровокувала значний скандал. З газети «Kurier Galicyjski» 2021 р. № 1-2 (стаття мистецтвознавиці Анни Козловської-Рись про Львівські карнавальні вечорниці) довідуємось, що статуетки з Пацикова охоче використовували і в якості призів. Так, на балу, організованому у 1932 р., в номерах готелю «Краківський» під гаслом «Хто що любить, у чому хто хоче» було оголошено конкурс на наймилішу маску. На переможців, як завжди, в таких розвагах чекали призи. Серед них: «була чудова статуетка «Танцюристка», створена за проектом віденського скульптора Вільгельма Томаша за кошти Олександра Левицького, власника Фаянсової фабрики в Пацикові». До речі, серед спеціально запрошених гостей балу була вже згадана вище кінозірка – Софія Батицька.
В інформаційному бюлетені аукціонного дому DESA Unicum від 24 вересня 2020 р. знайшлась цікава згадка про те, що: «З 1918 року виставки собак організовувалися по всій країні (найбільші проходили у Варшаві та Львові), а в 1925 році відбулася Перша національна виставка собак. Безсумнівно, на це вплинула їхня присутність у повсякденному житті, що відразу оцінили творці з Пацикова». Саме тоді, очевидно, була випущена велика серія фігурок чотирилапих друзів. Так, наприклад, на виставці «Слава пациковцям» у Ґуркувському замку (Польща) у 2020 р. було представлено 230 фігур із фабрики в Пацикові, 23 з яких – собаки різних порід (вівчарки, мопси, хорти, такси, дінго, сенбернари та бульдоги).
Завершити свій допис хочу словами В. Луканя: «Наш край позиціонується як туристичний, а його ще однією родзинкою могли б бути фаянсові твори малої скульптурної пластики, які у свій час презентували Галичину не лише у Європі, але й у всьому світі» та О. Школьної: «В епоху модерну єдиним визначним художнім явищем у скульптурному фаянсі України стала фабрика в Пацикові під Станіславовом».
P.S. Щира подяка завідувачу сектору реставрації ММП Зеновію Кроку за здійснену реконструкцію втрачених елементів фаянсової скульптури, а також за допомогу у перекладі з польської мови.