У Святому Причасті той, хтопричащається, перемінюється в Того, Кого приймає
Тома Кемпійський
Кожного разу, коли приходжу до храму Господнього,менезустрічає сам Христос. Він – Господар, Добрий Пастир, Вседержитель, Ласкавий Отець. Назв у Нього багато, але Він завжди незмінний ― «DeusCharitasEst» («Бог є Любов») (Ів. 4:16). В українських храмах доволі часто можна зустрітисимволіко-алегоричну ікону, яка носить назву «Христос ― Лоза Виноградна». Спаситель лагідноначе промовляє до мого серця: «Так любить правдива Любов!». Єдине чого мені потрібно, то це довіритися Йому ― милосердному приятелю, другові покірного серця… Подібні розважання виникають в умах і серцях тих християн, які моляться біля ікони «Христос ― Лоза Виноградна».
На Прикарпаттітакі євхаристійні образи відомі також під назвами «Ісус ― Виноградар», «Спас ― Лоза Істинна» чи «Христос ― Дерево Життя». Таких ікон в Україні є дуже і дуже багато…
Поява так званих «виноградних» образів, а також деяких ікон винятково латинського спрямування (наприклад, «Христос ― Цар Царів», «Corpus Domini» («Боже Тіло»), «Серце Христове» чи деякі образи «Таємна Вечеря») в старому Станіславі (сьогодні Івано-Франківську) тісно пов'язана саме з малярською традицією Української Греко-Католицької Церкви.
УГКЦ у 1596 р. об'єдналася з Апостольською Столицею. Унію було торжественно проголошено на церковному соборі в м. Брест. Саме ця вагома історична подія дала унікальну можливість Українській Церкві поєднати мистецькі надбання церковного Сходу та Заходу. Не зважаючи на постійну критику так званої «законной канонической церкви», сьогодні можна сміло стверджувати, що УГКЦ є неначе тим малим місточком, який об'єднує католицизм та православ'я не тільки історично, догматично чи обрядово, але й по-мистецьки (поєднання древнього візантійського мистецтва з ренесансно-бароковим). Саме тому в Галичині (XVIII-XIX ст.) відбувається поява нових образів, які «дихають» католицизмом.
Українські ізографи (іконописці) кінця XVII поч. XVIII ст. інтенсивно цікавляться пасіоністичною тематикою ран Христових, Його Тіла й Крові, утаємничених у Пресвятій Євхаристії. Одночасно виникає інтерес до творчості митців європейського походження, їхніх художніх кіл, до мистецтва книгодрукування й гравюри. Все це призводить до творчого переосмислення засадничих догм українського сакрального мистецтва.
Тематичний образ Христа з виноградною лозою в ікономалярському мистецтві Івано-Франківщини появляється після запровадження в греко-католицькому обряді празника Пресвятої Євхаристії постановами Замойського Синоду (1720 р.). З цього часу це свято відзначається щорічно.
Згідно церковного календаря, день Святої Євхаристії обходимо в четвер після Неділі всіх святих. Проте саме святкування, як правило, переноситься на найближчу неділю.
Цей знаменитий празник зародився в ХІІІ ст. в бельгійському містечку Льєж. Вважається, що місцевий єпископ Роберт у 1247 році започаткував це торжество. А вже згодом, у 1264 р., Папа Урбан IV урочисто закликав брати участь у святкуванні дня Пресвятої Євхаристії всю Католицьку Церкву.
Сенс свята полягає в тому, щоб пошанувати Святі Тайни – Тіло і Кров Христа. Вони є джерелом всіх ласк і дібр Святої Церкви.
Таким чином «Христос ― Виноградар» появляється в українському храмі Галичини. Зображення це бере початок від пізньоготичних зразків німецьких та голландських гравюр. Українські майстри пензля ретельно вивчали артистичні особливості творів нідерландських колег для того, щоб творити своє («незалежне») сакральне мистецтво, яке відповідало би духові і ментальності рідного краю.
Сьогодні в Івано-Франківській області євхаристійні ікони стали дуже популярними серед різних громад, не тільки греко-католицького, але й православного віровизнання. Ось для прикладу в селі Луквиця Богородчанського району дві конфесії поперемінно складають свої молитви Господу Богу перед іконою «Христос ― Виноградар» в одному храмі.
Алегоричні образи Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, які «навчають» про сакральний зміст Пресвятої Тайни Євхаристії, є улюбленими для священиків. Оскільки така ікона без слів, навіть невченій людині, зможе вдало передати сенс Христової любові й самопожертви заради грішника.
Для прикладу хочеться подати дуже цікаву ікону з Івано-Франківського Музею мистецтв Прикарпаття ― «Христос ― Лоза Виноградна». Дана ікона датується першою половиною ХІХ ст. Це покутський образ. Походить він з околиць Обертина.
До речі, Музей мистецтв Прикарпаття є історико-архітектурною пам'яткою національного значення і знаходиться в самому серці старого міста Станіславова. Споруда мала сакральне значення. Тут знаходився колегіальний костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, який був заснований військовим та державним діячем Корони Польської Речі Посполитої Анджеєм (Андрієм) Потоцьким у XVII ст. Сьогодні в цій споруді знаходиться художній музей ― цінне місце, де зібрано кращі твори мистецтва, зокрема, одна з найкращих колекцій галицького сакрального мистецтва.
Іконографія даної композиції є надзвичайно цікавою. Вона бере свій початок від ранньохристиянського катакомбного мистецтва, а також від слів самого Спасителя: «Я правдива Виноградина, а Отець Мій правдивий Виноградар» (Ів. 15:1). Христос надалі робить ще більший заклик: «Перебувайте в Мені, а Я в вас!» (Ів. 15:4). На Тайній Вечері Месія сам просить учнів причащатися Його Пресвятих Тіла і Крові такими словами: «Це ― моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.» (Лк. 22:19).
Ісуса Христа зображено в сидячому положенні на жертовному престолі, який покритий багряницею. Багряне покривало дає зрозуміти нам про страждальний характер події, що відбулася з нашим Господом.
Престол символізує дорогу від смерті до життя ― відродження, перехід від земного часу хронос (давн.-гр. Χρόνος) до вічного ― кайрос (з гр. Καιρός), тобто часу нового. В ранній церкві престол ототожнювали з Христовою гробницею: смерть трансформувалася в життя (місце, де відбулося воскресіння). Є також інша версія: престол ― це Христос, наше Сонце Правди, наша Пасха.
Зі зраненого ребра Христового, переплітаючи хресне знамення, виростає виноградна лоза ― символ плодючості та життя. Виноградну лозу інколи, символічно, називають Деревом Пізнання, тобто ототожнюють із самим Христом.
Спаситель руками вичавлює сік до чаші, яку бережно підтримує тоненькими дитячими пальцями Ангел Господній. Використання потиру санкціоновано діями Господа на Останній Вечері: «І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі» (Мк 14:23). Сама присутність чаші в іконі символізує Христові страждання, що їх переніс Месія в Гетсиманському саду.
Вичавлений до потира сік натякає глядачеві й молільникові на безкровну жертву нашого Творця.
На задньому плані ― хрест, який вже стає не атрибутом язичницьких вірувань, а символом спасіння, символом радості й надії на майбутнє воскресіння з Христом Ісусом і вічне перебування в Його Царстві.
Праворуч від Ісуса ― колона для катувань. Це й не дивно, що іконописець зобразив саме її в цьому сюжеті. Колона дуже вдало спонукає вірних до роздумування над стражданнями, що їх переніс Той, хто все сотворив од віку! Вона «бачила» Його мученицькі подвиги.
Темно-зелене тло композиції має дещо пасіонарний характер. Воно не справляє радісного враження, а, навпаки, спонукає до призадуми над терпіннями Спаса і Господа нашого.
Аналізуючи покутську «виноградну» ікону варто додати, що вона має свої, притаманні лише їй стилістичні особливості. В цьому творі зустрічається перетин мистецьких традицій та культур. Стиль даної роботи пов'язаний з кращими бароковими західноєвропейськими розробками.
В наш час любов до євхаристійних ікон не згасла, а, навпаки, ще з більшою силою й інтенсивністю розгорілася. З розпадом демонічної радянської машини сучасні митці отримали змогу розвиватися в правильному напрямку: ставати вільними, креативними, сміливими в художніх поглядах. Все це дало можливість будувати нове сакральне та світське образотворче мистецтво.
Яскравим прикладом модернового (не канонічного) культового мистецтва можуть послужити творчі роботи молодого Івано-Франківського митця Михайла Тимчука. Однією з найцікавіших та найяскравіших є його картина на релігійну тематику під назвою «Христос ― Лоза Виноградна». Для написання автор використав стародавню технологію ― писав на дошці з левкасом темперними фарбами.
Іконо-картина цього талановитого майстра ― це поєднання строгих візантійських іконографічних систем та композицій з нестримною молодою експресією та власною фантазією.
Беручи за основу відому іконографічну композицію, автор на передньому плані зобразив Христа-Виноградаря, який здавлює виноградний сік до чаші.
Однак, задній план та й все тло іконо-картини, замість візантійського золоченого тла, майстер витворює у своїй характерній манері. Михайло Тимчук малює яскраві силуети людей, фантастичні фігурки й різноманітні символи. При цьому модерний ізограф використовує сміливі барви, яскраві кольори, які не зовсім відповідають іконографічній системі кольорів сщмч. Діонізія Ареопагіта Нового. Св. Діонізій теологічно опрацював та узагальнив колір для святої ікони.
Живописний твір можна трактувати по-різному: можна годинами критикувати, можна захоплюватися ним... Звісно, що на іконостаси такі образи класти не потрібно, проте в приватному та громадському ужитку вони матимуть неабиякий сенс. Такі роботи сьогодні дозволяють по-мистецьки «дихати» двома легенями одночасно ― віковою традицією та старовинною сакральністю. Головне, щоб сучасна мистецька свобода не призводила до гріху розпусти, деморалізації, нечистоти та ін. Ба навіть сам святий Апостол Павло пригадує нам: «Це ж саме воля Божа — святість ваша» (1 Сол. 4:3). Мистецтво, у своєму сенсі, повинно служити найвищим ідеалам: Красі, Любові, Добру. Кожна творчість, онтологічно, бере своє начало від творчого задуму Бога-Отця: «Яка їх, Твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив» (Пс. 104 (103):24).
Христос-Спаситель ніколи не залишає своїх дітей на призволяще. Він постійно з нами у Пресвятій Тайні Євхаристії, знаходиться на кожному престолі світу і кличе тебе до Себе, до справжнього джерела життя. В наш час серйозних випробувань актуальними завжди залишаються слова Бога-Сина: «Я заповів вам; Я з вами по всі дні до кінцявіку. Амінь» (Мт. 28:20). Молячись перед євхаристійною іконою «Христос ― Лоза Виноградна», ніколи не забуваймо, що наш Творець завжди поряд. Подаймо Йому свою руку, почуймо Його слово й відгукнімось на Його заклик: «Іди за Мною» (Мт. 8:22). Оскільки Ісус ― Дорога, Правда і Життя (Ів. 14:6)!
Віталій КОЗІНЧУК.
Доктор східних церковних наук.