Серед розмаїття декоративно-ужиткових мистецтв українська народна вишивка посідає одне із чільних місць. Цей споконвіку поширений в Україні спосіб декорування виробів виконує традиційно кілька функцій: декоративну, обрядову, магічну. У давні часи домінували магічні та обрядові функції вишивки. Проте сьогодні визначальною є декоративна функція вишивки. Прикрашати речами, що декоровані вишиттям, середовище свого перебування в українців не обмежилось лише власною оселею. Цей звичай поширився і на культові споруди. Предмети, прикрашені вишивкою, і тепер можна часто спостерігати у греко-католицьких та православних храмах.
Художня система оздоблення сакрального предметно-просторового середовища українських храмів зароджувалась ще в княжих часах. Як стверджують дослідники, своїм корінням вона сягає періоду будівництва перших давньоруських християнських святинь. Ще на етапі утвердження християнства при облаштуванні церков важливе місце відводилось літургійним тканинам, вишивкам. За усталеною традицією, яка брала свій початок у візантійській культурі, для пошиття предметів церковної обстави використовувались, насамперед, коштовні тканини. До таких матерій у період XVII – XVIII століть належали різні види шовкових матерій, привізних і місцевого виробництва, також оксамит, оздоблені гаптуванням золотою та срібною ниткою. З огляду на те, що не кожна парафія могла фінансово дозволити собі прикрашати інтер’єр свого храму дорогими тканинами, на західноукраїнських теренах усталилась традиція обруси на престіл, покривала на аналої, хоругви, фани, рушники для Царських врат, дияконських дверей, окремих ікон, покрови священних посудин – воздухи та покрівці, облачення священнослужителів тощо декорувати традиційним для регіону вишиттям. Ці тканини ставали прикрасою храму та в усі часи існування інституції церкви були складовою її життя.
Час не стоїть на місці, а відтак оздоблення храмів змінюється. На заміну рушникам, обрусам, вишитим на початку XX століття, прийшли декоративні вишивані тканини, створені вперіод так званої «відлиги» 60-х років XX століття. Новомодні віяння кінця XX – початку XXI століть спричинились до того, що інтер’єр церкви отримав нове декоративне звучання. Значна частина церковних тканин вийшла з ужитку через свою зношеність. Таким чином у храмах накопичилась значна кількість вишиваних речей, які до того ж не можна за законами церкви використати в якийсь інший, відмінний від первинного спосіб, освячену річ не можна просто викинути.
Музей мистецтв Прикарпаття одним із основних видів діяльності вважає науково-пошукову роботу. Пошук творів мистецтва, в тому числі і декоративного, за умов відсутності фінансового сприяння з боку держави доволі суттєво скорочує об'єми нових поступлень до фондозбірки. Але скрута, як не дивно, часом мобілізує людину до праці, до пошуку чогось нестандартного. От і в Музеї мистецтв Прикарпаття колишній старший науковий співробітник, що впродовж багатьох попередніх років обіймав посаду завідувача фондів, Печарський Я. Д. ще у далекому 2009 році винайшов унікальну форму пошукової діяльності. Вона полягала в тому, щоб поступленнями до музейних фондів стали вишивані сакральні речі із церков, що перестали виконувати свою естетично-декоративну функцію у храмі, але не втратили свого значення як твори в контексті вивчення, збереження та популяризації мистецтва вишивки на теренах краю. Дирекція музею звернулась до багатьох церков Івано-Франківщини з листом-проханням надати нашій установі допомогу у справі збирання сакральної вишивки. Єпископ греко-католицької церкви Івано-Франківської єпархії Володимир (Війтишин) підтримав прохання музейників і звернувся з листом до отців, деканів, парохів і адміністраторів Івано-Франківської єпархії УГКЦ, щоб всіляко сприяти музеєві у науково-пошуковій роботі з вивчення й дослідження сакральної вишивки у храмах нашої області. Пошукова робота Печарського Я. Д. велася переважно в селах та містах Рогатинського, Галицького та Тисменицького районів області. Було зібрано близько 400 предметів сакральної вишивки.
Багато церков на теренах краю у період атеїстично-комуністичного режиму було на довгий період закрито, а відтак вишиваних сакральних творів початку XX століття в них не збереглося. З діючих же храмів багато речей було віддано (зі слів парохів) до монастирів у східні області України. Таким чином до музею надійшли переважно вишивані сакральні речі 60 – 70-х років XX століття, проте незначна кількість предметів, що датована 20 – 30-ми роками минулого століття все ж таки потрапила до фондової колекції ММП. Зважаючи на кількісне співвідношення віднайдених у пошукових експедиціях церковних вишиваних предметів, можна стверджувати, що серед них значно переважають рушники, які століттями виконували ритуальну функцію, а із запровадженням християнства стали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою.
Узори зібраних предметів виконувались переважно на домотканому полотні. Як тканина для вишивання використовувалось також лляне, бавовняне, конопляне полотно. Орнаментальне оздоблення залежало від функціонального призначення виробу. Орнамент підкреслював будову як виробу, так і предмету, який прикрашали. Композиція декору обрусу на престіл будувалась за принципом стрічкового орнаменту. Оздоблювалась та частина виробу, яка виставлялась «на церкву» з міркувань його оглядовості. У декорі рушників зберігається досконала поперечно-смугаста орнаментально-композиційна структура, в окремих випадках доповнена сюжетними зображеннями з мотивом хреста. Присутність в декорі сакральних предметів знака хреста надає цим тканинам ритуально-символічної значущості. Орнаментальні структури тканин можуть доповнюватись літерами, написами. До фондовї колекції ММП надійшло кілька хоругв. Хоругви виконують роль знамена, символізуючи при цьому перемогу християнської церкви над світом. Вони являють собою прямокутні шматки тканини, виготовлялись зазвичай парними. Оскільки хоругви відносяться до храмово-обрядових тканин і є пізнішим привнесенням у внутрішній простір церкви, вони не мають жодних кананічних приписів щодо їхнього декорування. На рушниках традиційно декор розміщували симметрично на двох кінцях. Проте, аналізуючи декорування зібраних Печарським Я.Д. творів, помітним є також асиметричне розміщення узорів на опільських рушниках початку XX століття. При цьому, орнаментальне наповнення вишиваних смуг – відмінне і, подекуди – доволі суттєво. Орнамент узорів скомпоновано із значної кількості елементів. Основними серед них є ромб, квадрат. Вони, зашиті, як правило, густо, творять основу композиції, яка доповнюється хрестом, що поділяє площину домінуючого елемента на чотири частини. В орнаментах майже завжди присутній повторюваний V-подібний елемент. Він має вигляд трикутника, в якого відсутня основа та виступає найчастіше як покрайнє доповнення стрічкових узорів. Безконечник, його ще називають «кривулька», також восьмикутні зірки-«звізди» часто зустрічаються в опільській вишивці. Квіти, листя, галузки, але дуже згеометризовані, також притаманні для неї. Більшість творів включають у своєму орнаментуванні широкий діапазон кольорів, деякі з творів внаслідок багатобарв'я мають строкате кольорове звучання. Тут поєднуються і теплі кольори з холодними, переважаючі темні тони із світлими. Кольорова гама об'єднує в собі жовтий, золотистий, рожевий, фіолетовий, голубий, бурячковий, салатовий, темно-зелений, чорний. У більшості зібраних творів переважає техніка вишиття «хрестиком», рідше трапляється лічильна гладь.
Храмова вишивка загалом покликана підкреслити святковість богослужінь, надати інтер’єру особливого урочистого звучання. Вона є водночас широким полем для мистецтвознавчих досліджень у контексті розвитку мистецтва вишивки.
Зав. науково-методичного відділу
Н. Доскалюк
