Колекція - виставка творів живопису та графіки з приватних колекцій членів Івано-Франківського "Мистецького братства" 

Богдан Шляхтич (1938 р.н.). Калуш 

"Перед дощем", 1997 р.

З колекції Михайла Мурафи 

Богдан Шляхтич (1938 р.н.). Калуш 

"Поріг дідівської хати", 2014 р.

З колекції сім'ї Кузівих

 

Михайло Зорій (1908 -1995). Івано-Франківськ

"Українська мадонна".

З колекції Богдана Бринського

Валерій Дувірак (1951 р.н.). Івано-Франківськ

"Бойківська мадонна", 2015 р.

З колекції Ігоря Роп'яника

Віктор Жмак (1954 р.н.). Львів 

"Львів смурний", 2015 р.

З колекції Галини Петрової

Антон Ковач (1962 р.н.). Ужгород

"Карпатський етюд", 2016 р.

З колекції сім'ї Кузівих

Богдан Бринський (1954 р.н.). Івано-Франківськ 

"На Стрітення"

З колекції Тараса Майстришина

Іван Лобода (1926 - 2017). Івано-Франківськ

"Причал в Хості"

З колекції сім'ї Кузівих

Олександр Шеванюк (1918-1996). Івано-Франківськ 

"Зимовий день", 1992 р.

З колекції Анатолія Пастушенка

Володимир Гуменний (1952 - 2013). Івано-Франківськ

"Будеш бита пареним буком", 2004 р.

З колекції сім'ї Королів

 

У Музеї  мистецтв Прикарпаття з 20 квітня 2021 р. вперше експонується виставка сучасних ікон молодої художниці з Калущини Юлії Багринівської.

На виставці під назвою «СВІТЛО ІСТИНИ» представлені чотирнадцять ікон, виконаних в техніці акрилового малярства, серед яких: «Зішестя Ісуса Христа в ад», «Розп’яття Господа Нашого Ісуса Христа», «Святий рівноапостольний князь Володимир», «Спас Вседержитель»  та ін.. Авторка по-сучасному переосмислює візантійський іконопис, це чітко проглядається в стилістиці виконаних ікон.

Основна ідея виставки – розповісти про любов Бога, яка для нас людей  часом є складною та незбагненною. Дати відповідь на запитання: «Хто є тим «СВІТЛОМ ІСТИНИ»?».

Художниця за допомогою символічної мови  кольору, світла, простору, композиції, відображає справжню символіку ікони, її богослов’я. Адже, ікона – це своєрідний портал, що дозволяє православному християнинові відмовитися від матеріального світу і звернутися думками до духовного, піднесеного, божественного. Молитва, яка зображена знизу на кожній з ікон дозволяє розкрити всі сенси, вкладені в неї, тому що тільки молитва має таку силу.

У часі пандемії, війни на Сході України та Великого Посту – іконопис є тим інструментом, який відкриє нам світло надії, віри, добра та любові.

Творити як світити…

Все, що бачать очі є тільки відблиском, тінню, від того, що неспроможна сприйняти зором людина. Світло…, символ Реальності і здатності проникати… Світло – джерело зовнішнього і того, що всередині нас.

              В йога – сутрах записано і таке: «… розум не світиться самостійно, тому і може бути об’єктом сприйняття. Свідомість – відмінна від розуму, форм, знань, ідей і образів і сприймати її важко. Вона не є те що розум. Світло розуму є лише слабим відображенням саме світла свідомості».

Хрестиянство, буддизм, мітраїзм, інші релігії, - наповнені фотизмом (вчення про світло). Є митці які у своїй творчості наділені  здатністю світіння, Юлія Багринівська одна з них.

               Художниця сакрального мистецтва, живописиця. Народжена на Івано – Франківщині, Калуський район. Здобула дві чудові освіти, спочатку закінчила Калуський коледж культури і мистецтв, потім – Львівську Національну Академію Мистецтв (ЛНАМ).

Людина починається з дитинства. Віра в Бога прийшла до маленької дівчинки завдяки бабусі Галині і дідусеві Антону. З бабусею змалечку ходила до церкви. Юлія в дитячі літа була оповита любов’ю і увагою з боку рідних. Дівчина зростала з такими надбаннями як: скромність, правдомовність, не лукавість, повага до старших, любов до Бога.

               Із розповіді художниці (ч.1): «Одного погідного, ясного дня ми з братом лагодили мені мольберт. То був перший мольберт у моєму житті. В ті миттєвості на думці було одне: «Я художниця». Це мрія, яка живе в мені й досі.

Від тієї днини промчало, промайнуло близько 15 років… Зараз мене з Антоном розділяє велика відстань, він живе в США. Якось мені на очі потрапив  мольберт, ледь не ідеальний, і я ненароком промовила: «Мені б такий…». Пройшов місяць, отримала посилку з Америки. Я так хотіла його мати, і, ось він мій. В очах сльози, не тому, що мольберт направду такий красивий, зворушив вчинок брата. І як мені не бути художницею?! Як не йти за мрією?!».

           Пріоритетними для неї в малярстві  є – сучасна ікона на міцному фундаменті канону і віри, а кредо її життя: «Бути собою». «Іконописання – це моє моління, моя розмова з Богом. Творчість – це мій інструмент самовираження та служіння людям. Допомагаю уздріти людям  світ краси, добра і любові. Тихо, засобами символів розповідаю про любов. Любов, яка для нас така складна і незбагненна – Любов Бога», - Юлія Багринівська (ч.2).

В студентські літа в Академії (ЛНАМ)   архіважливу роль у становленні дівчини як мисткині відіграв старший викладач - Роман Михайлович Кислий,  був для неї другим батьком. Добрі спомини залишилися в пам’яті іконописиці і про професора, Народного художника України -Романа Якимовича Василика. «Цей викладач створював атмосферу добра», - каже Юлія.

              Вона з гідністю виконує своє покликання. Іконопис дарує гармонію єства, смиренність, і мисткиня бачить  - її праця потрібна і має перш за все - духовну  цінність. Художниця тримається думки, що цього хоче сам Господь. Сприяє створенню образів зосередження в молитві, та власне, іконописання саме по собі є молитвою.  Образи створює у Візантійському стилі, під кожним з них пише слова молитви.

В одному з інтерв’ю повідала: «Мене запитують, чому я використовую для санкіру підклад для лику червоний колір.Тому, що червоний колір у сакральному мистецтві має велике значення. Колір любові, колір перемоги і страждань Ісуса Христа. І лик на червоному тлі набуває особливого сіяння…»

                 Перша персональна виставка ікон авторки поіменована «Моління» відбулася в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» Омеляна і Тетяни Антоновичів (2019-й рік). Художниця подарувала музею образ «Моління в Гетсиманському саду».

Ікона «Введення у храм Пресвятої Богородиці» (дипломна робота на здобуття ступеня бакалавра) знаходиться в церкві з такою ж назвою в селі Пійло (УГКЦ). Плащаниця, малювання і шитво, «Оплакування Ісуса Христа» (дипломна робота на здобуття ступеня магістра) – перебуває в церкві «Введення в храм Пресвятої Богородиці» в тому ж селі Калуського району (ПЦУ).

                   Пише молода художниця і пейзажі, натюрморти. Дуже любить танцювати, але танці вимагають приділення їм часу, а робити будь – що в півсили вона не звикла.

Юлія має різносторонні уподобання в живописі: залюблена у творчість Моне і Вінсента ван Гога, захоплюється роботами М. Приймаченко і графікою Я. Гніздовського, сецесією М. Сосенка і його учня Ю. Буцманюка. З когорти сучасних живописців виділяє – М. Гельман, Я. Мовчан, Д. Гордіцу, С. Владику.

              Мисткиня щиро ділиться своїми задумками і планами (ч.3): «Прагну бути успішною і відомою, затребуваною художницею, яка має місію – служити Богу і людям. Бути люблячою мамою, коханою дружиною і мудрою жінкою, в домі котрої панує злагода. З матеріального, - хотілося б мати невеликий будиночок в горах, бо українські Карпати – це місце сили і дужої енергії. І… потрібно багато працювати, задля реалізації мрій і замислів…».

 

Андрій Будкевич, історик мистецтва, брендолог.

 

Виставка витинанок Дарії Альошкіної

«Магія паперового мережива»

 

Дарія Альошкіна – мисткиня-новаторка, яка не тільки відродила старовинне українське ремесло витинанки, але й перетворила його в сучасне мистецтво і презентувала всьому світу. Дарія першою почала створювати витинанки гігантських розмірів. Ці величезні ажурні панно стали точкою тяжіння безлічі виставок і арт-проєктів в різних країнах: Польща, Німеччина, Франція, Південна Корея, Канада, США, Бельгія, Австрія, Швейцарія, Данія. Всі орнаменти – авторські до останнього штриха, всі витинанки робляться тільки вручну. Особливість техніки – симетрія: так само, як і в давні часи складали аркуш паперу і вирізували фігурки й узори, величезне полотно складається рівно навпіл, прорізається орнамент, і потім, як фантастична сніжинка, полотно розгортається і перетворюється на величезне паперове мереживо! Це – справжня магія.

За свою творчу біографію Дарія створила сотні квадратних метрів полотен. Жоден візерунок ніколи не повторюється, тому що створений на основі «живого» імпровізаційного малюнка-ескізу – як не повторюється візерунок сніжинки. Дарія першою почала експериментувати з сучасними матеріалами, що дозволило створювати з декоративних полотен справжні інсталяції, театральні декорації і прикрашати ними публічний простір.

Дарія зробила декілька десятків проєктів, що декорують простір, створюють в ньому атмосферу ілюзорності та привертають увагу публіки. «Фокус» витинанок – в мереживній ажурності, яка дійсно вражає і своїми масштабами, грою тіней в прорізах при різному освітленні, грою світла на білій поверхні панно. Енергію ручної роботи неможливо підробити. Крім того, Дарія – дійсно шалено талановита мисткиня. Вона створює мотиви, пов’язані з глибоким корінням традиційної естетики, але робить це дуже по-сучасному і віртуозно, з високомистецьким смаком. 

 

Вона створила витинанки для відомої французької декораторки Ізабель Даерон, яка багато років оформлює вітрини для бутіків Hermes в Японії і Франції (це був спеціальний проєкт для магазину ВСІ Свої. Дім та декор). Виконала декорування стенду українських дизайнерів на Паризькому Салоні Maison & Objeсt.  Дарія співпрацювала з ювелірними бутіками: створила панно для київського бутіка Cartier і ювелірного бренду Oberig. Отримала запрошення від Фонду Мікеланджело для участі в бієнале крафтового мистецтва у Венеції. 

 

   

 

Біографічна довідка

 

Дарія Альошкіна народилась 05.03.1982 року у м. Києві в родині скульпторів Олекси та Людмили Альошкіних. Дитинство минуло на Вінниччині. 

2001 – закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка (м. Вижниця, Чернівецька обл.). 

2007 – закінчила Львівську Національну Академію Мистецтв, магістр за спеціальністю «Монументально-декоративна скульптура». 

Працює в галузі станкової та монументальної скульптури, витинанки, графіки. Режисер Театру Тіней «Див».

З 1996 року бере участь у виставках та симпозіумах. Учасниця більше тридцяти скульптурних симпозіумів України, Польщі, Литви. Скульптури прикрашають такі міста, як Київ, Львів, Чорноморськ, Жовква, Коломия, Свалява, Калуш, Ґданськ (Польща). 

З 2010 року представляє Україну на міжнародних подіях з монументальними витинанками: Польща, Німеччина, Франція, Південна Корея, Канада, США, Бельгія, Австрія, Швейцарія, Італія, Данія та ін. Витинанки двічі прикрашали український стенд на відомому книжковому форумі «Livre Paris» у Парижі. 

2018 – бренд Cartier прикрасив бутік її паперовими витинанками. 

2018 – участь з витинанками на Бієнале високого ремесла та дизайну Révélations Grand Palais, Paris. 

2018 – оформлення українського стенду витинанками на Maison et object, Paris Design Week. 

2019 – співпраця з французькою дизайнеркою Issabel Daëron в оздобленні вітрин. 

2019 – експозиція витинанок у штаб-квартирі ООН у Швейцарії.

2020 – запрошена на участь у бієнале крафтового мистецтва у Венецію Фондом Мікеланджело. 

 

Живе та працює у Львові, мама трьох дітей.

 

 

 

Василь Касіян (1896 – 1976)

1 січня 2021 року виповнилось 125 років від дня народження відомого художника, засновника української школи графічного мистецтва, педагога, мистецтвознавця-теоретика і громадського діяча Василя Касіяна. Попри значну кількість звань, відзнак, нагород, титулів, найважливішими, попри все, залишаються його творча спадщина та педагогічна праця. Адже після відходу у вічність митець залишив по собі величезний спадок. Він складає близько десяти тисяч творів та десятки підготовлених ним учнів, що продовжили розвивати графічне мистецтво, бо близько п’ятдесяти років професор В. Касіян віддав праці у Київському та Харківському художніх інститутах.

Народився В. Касіян у селі Микулинцях поблизу Снятина на Івано-Франківщині. З раннього дитинства у нього проявився хист до малювання. Прагнення здобути мистецьку освіту врешті зреалізувалось після закінчення Першої світової війни. Саме у Празькій академії образотворчих мистецтв, навчання в якій завершилось у 1926 році, відбулось становлення В. Касіяна-графіка, до нього прийшло перше визнання.

Працював художник у різних техніках станкової та ілюстративної графіки, основними з яких були офорт, дереворит, літографія, суха голка. В залежності від обраної теми, поставлених перед собою завдань, технічних засобів мова його графічних творів є різною: оповідною, експресивно-динамічною, скупою та лаконічною. Почесне місце у творчості В. Касіяна посіла книжкова графіка. Митець виконував ілюстрації до творів видатних класиків української літератури – І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Однак провідною темою художника була Шевченкіана; ним було створено п’ять циклів ілюстрацій до «Кобзаря», окремих видань поем «Наймичка» та «Гайдамаки», за що став першим серед художників лауреатом Шевченківської премії (1964).

У 1982 році було відкрито у м. Снятин меморіальний музей В. Касіяна.

Фондове зібрання Музею мистецтв Прикарпаття складає вісімдесять вісім одиниць зберігання творів художника. Присвячена до ювілею митця виставка творів з колекції музею дає змогу пройнятися художнім доробком Василя Касіяна – одного з численних талантів, які дала Україні та світові наша земля.

Т.Шевченко з казахським хлопчиком.

1961 р.в.

 

Начерки гуцулів Закарпаття (обличчя). 

1945 р.в.

 

Лепта.

1924 р.в.

 

Король-гуцул.

1945 р.в.