У 2018 році минає 100 років від дня народження талановитого івано-франківського художника із характерною впізнаваною технікою письма Олександра Шеванюка.

Народився Олександр Оксентійович Шеванюк 30 серпня 1918 року у селі Пилява Тиврівського району Вінницької області у багатодітній родині (батьки виховували ще чотирьох синів та доньку), де культивувалась любов до мистецтва. Голова родини володів чудовим голосом, умів грати на багатьох музичних інструментах, чого й навчив усіх своїх дітей. На початку 1930-х років сім’я потрапила у горнило радянських репресій. Їх розкуркулили, позбавили даху над головою, вигнавши на вулицю, як мовиться, «голими й босими». Через страх бути покараними ніхто із односельчан не зголосився допомогти родині у скруті. Поневіряючись, сім'я потрапила аж на Донбас, де, закінчивши навчання у гірничому інституті у Донецьку, працював на шахті старший син Василь. На Донеччині О. Шеванюк перебував недовго, життєва стежина привела майбутнього художника до Києва. Коли саме О. Шеванюк відчув у собі потяг до образотворення невідомо, але зі слів п. Людмили Костриби, доньки художника, дізнаємось, що ще у підлітковому віці пошуковці молодих талантів з Ленінграда запрошували його на навчання, проте отримали відмову батьків. З розповідей колеги-художника Ф. Майка відомо, що у Києві О. Шеванюк спочатку відвідував студії Г. Синиці – заслуженного художника України, лауреата Шевченківської премії, згодом займався у майстерні І. Їжакевича – народного художника УРСР. Із столиці його було призвано на службу до армії, яку відбував у піхотних військах на території Прибалтики. На початку війни, у 1941 році, О. Шеванюк потрапив у полон і опинився у концентраційному таборі на території Австрії. А далі була втеча з полону, пошук роботи в чужій країні. Згодом – арешт та ув'язнення в австрійській тюрмі, звідки у 1945 році був звільнений американськими військами разом із іншими в'язнями. Від неминучих репресій у майбутньому його врятувала порада радянського офіцера продовжити солдатську службу в Болгарії, проте тавро «зрадника радянської батьківщини» тяжіло над О. Шеванюком упродовж усього життя. По завершенні служби  художник опинився у Рівному, де працював оформлювачем на одному із харчових комбінатів, тут познайомився із своєю майбутньою дружиною, створив сім'ю. У 1950 році О. Шеванюк переїхав до Калуша, а з 1955 року проживав у Станіславі, працюючи у виробничому комбінаті.

         Унікальність художнього таланту О. Шеванюка полягає у відсутності класичної художньої освіти. Відомий франківський митець, член НСХУ В. Чернявський називав свого часу О. Шеванюка «єдиним справжнім пейзажистом у місті», а як довідався, що він не має професійної освіти – «академіком». Переглядаючи закуплені музеєм у 1980-х роках твори художника, маємо змогу переконатися, що ці влучні слова поза всяким сумнівом є справедливими. О. Шеванюк любив працювати на пленері. Напевно, сама природа дарувала йому цікаві теми, образи, в ній художник черпав натхнення для творчості. У його карпатських пейзажах кожен здатен відчути неабияку тягу митця до навколишньої краси, його постійне прагнення до розуміння внутрішнього життя природи у різних його проявах. З 1957 року О. Шеванюк – учасник обласних художніх виставок, з 1960-го – республіканських, з 1977-го – зарубіжних. Відомо про дві персональні виставки автора у 1957 та 1959 роках.

         У Музеї мистецтв Прикарпаття зберігається 28 творів О. Шеванюка. Вільний, широкий, подекуди корпусний мазок звучного кольору, яким моделюється форма – характерна ознака живопису митця. Переважна більшість робіт колекції відноситься до пейзажного жанру. Особливе захоплення викликають майстерно відтворені зимові краєвиди. Вдивляючись у роботи О. Шеванюка, можна з упевненістю констатувати, що він не просто хороший пейзажист, а мислячий художник, що постійно перебував у стані пошуку. Всі його картини об'єднує витончений колорит, продумана композиція, правдиве чуття глибини. Майстерність О. Шеванюка-колориста базується на вмінні гармонійно поєднати основні та доповнюючі кольори, на відчутті колористичної домінанти у композиційному рішенні відтворених ним краєвидів.

       Незважаючи на високу професійну майстерність, О. Шеванюк не був прийнятий до Спілки художників. Цілком ймовірною додатковою перешкодою для цього могло бути те, що вищезгаданий, безслідно зниклий у 1945 році брат Василь, як стало відомо родині уже за часів незалежної України, був учасником визвольної боротьби (очолював провід УПА у Рівненській та Волинській областях та загинув у 1951 році).

         Митець прожив складне і, водночас, насичене улюбленою справою життя. О. Шеванюк відійшов у вічність 28 листопада 1996 року. Представлену до огляду ювілейну виставку робіт художника сформовано з творів із фондової збірки ММП, родинної та приватних колекцій шанувальників творчості художника.

Висловлюю щиру подяку Людмилі Кострибі (Шеванюк), Федору Майку, Степану Каспруку та Петру Прокопіву за допомогу у зборі необхідної інформації.

В. Доскалюк

 "Березень" 1985 р.

Картон, олія. 

"Осінній вечір" 1986 р.

Картон, олія.

"Осінь в Карпатах" 1987 р.

Картон, олія.

Володимир Шиян "Вечір у лісі" 

19 червня 2018 року у Музеї мистецтв Прикарпаття відкрились виставки творів подружжя Володимира Шияна та Ольги Грушко: «Колір життя» (олійний живопис), «Краплинки» (акварель, пастель). Складні обставини в житті нашої держави позначились і на долі митців, що вже кілька років живуть та, незважаючи на всілякі життєві негаразди, творчо працюють в Івано-Франківську, покинувши рідний дім у місті Торез на Донеччині. Про цей край у них залишились світлі спогади, про працю на ниві мистецтва, творче зростання, участь у пленерах та виставках у Донецьку та Севастополі, роботу із творчо обдарованими дітьми. Художники провадять активну виставкову діяльність, зокрема, в Івано-Франківську, в мистецьких залах Бережан та Долини. В експозиції ММП було представлено здебільшого пейзаж та натюрморт. У великій залі музею, де презентував свою творчість В. Шиян, експонувалось чимало робіт, де зафіксовано наше середмістя. Він – творець ніжних та ліричних композицій. У них автор застосовує властиві саме йому зображальні засоби, покликані спрямувати глядача у світ емоційних переживань. Живопис В. Шияна – легкий, не переобтяжений темними барвами, в ньому вчуваються здобутки художників-імпресіоністів, переосмислені на власний лад. Поряд з домінуючим ультрамарином яскравим акцентом виступають відтінки охри, жовтогарячого, лимонного. Таке поєднання надає роботам В. Шияна особливої виразності, зважаючи на відсутність чітких контурів.

        Фіксація вражень, тяжіння до узагальненості образу, а не до натуралістичного відтворення побаченого, присутні у представлених роботах О. Грушко,  виконаних у техніках  акварелі  та  пастелі.  Ваблять  сповнені символічних підтекстів її тематичні роботи та проникливо-чуттєві квіткові і пейзажні композиції.

         Талановиті художники, небайдужі до справ залюбленої у творчість громади, за зовсім невеликий проміжок часу стали активними учасниками мистецького життя краю та всупереч обставин залишились гідними представниками когорти живописців, для яких – мистецтво понад усе.

                                                                                                                   Н. Доскалюк 

Володимир Шиян "Франківськ вечірній. Після дощу" 

Володимир Шиян "Блакитний ранок" 

Ольга Грушко "Відродження у Раю" 

Ольга Грушко "Хризантеновий бал" 

Сповідь"Автопортрет" 1986р.

У цьому році виповнюється 90 років з дня народження талановитого живописця Олександра Коровая. Його серце перестало битися у 2011 році, та пам’ять про митця залишилась у його творах, що зберігаються у численних приватних колекціях поціновувачів його таланту, у збірках музеїв.

         Олександр Коровай брав активну участь у створенні обласного відділення НСХУ, був одним із ініціаторів створення художнього музею. До фондозбірки у 1986 році О.Коровай передав 127 мистецьких творів відомих українських художників, з багатьма з яких був знайомий особисто.

З нашим містом О.Коровай пов’язав своє життя починаючи з 1952 року, прибувши за направленням по завершенні навчання в Одесі. Саме  в Івано-Франківську розкрився багатогранний талант Коровая-живописця, саме на нашій землі шліфувалася майстерність, вдосконалювались навики, здобуті в Одеському художньому училищі, де зберігались традиції і культивувався реалістичний рисунок та живопис. У власній творчості О.Коровай звертається до різних жанрів, володіє різними техніками. Прекрасний колорист із притаманною йому багатою, чистою гаммою барв, вільно почуває себе і в портреті, і в пейзажі, і в натюрморті. Широким динамічним мазком, іноді плавним і спокійним, художник моделює пластику складових сюжету.

         На виставці експоновано понад 60 творів, переважна більшість з яких – олійні, кілька пастелей та робіт, виконаних у мішаній техніці. Представлені роботи походять із родинної колекції,  які люб'язно зголосилась надати донька художника – Оксана. Відвідувачі виставки матимуть змогу ознайомитись із творчим спадком О.Коровая тривалістю у п’ятдесят років; окремі твори датовано початком 50-х років минулого століття. Пропонована для огляду виставка творів О.Коровая – джерело емоційних переживань для поціновувачів мистецтва.

                                                                                                                                                                             Н.Доскалюк                       

"На пляжі" 1952р.

"Опанас" 1999р.

"Стара церква в горах" 1990р.

"Сповідь" 2009р. 

    Олексій Коваль
 Народився 16 жовтня 1977 року у м. Києві.
 У 1996 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка (клас живопису). З 1996 по 2002 роки навчався в            Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, факультет живопису (майстерня В. І. Забашти). З 2000 року    працює у монументальному мистецтві. У його доробку –– фрески, мозаїки, ескізи вітражів. 
 Співпрацював з українськими та закордонними архітекторами, зокрема С. М. Миргородським, Ю. Остапенко, В. Завгороднею,    К.  Любек, М. Бізатті. З 2006 по 2009 роки навчався техніці гарячої емалі в майстерні І. М. Кириченка та вивчав особливості  техніки у  приватних майстернях усього світу: в Китаї, Індії, країнах Європи. З 2009 року багато і плідно працює,      використовуючи  різні    можливості техніки та різні матеріали – срібло, мідь, бронзу, коштовне каміння.

Мистецтво емалювання дуже давнє. У багатьох музеях світу зберігаються рідкісні твори, що підтверджують цінність виробів з емалі. Це мистецтво пройшло довгий шлях розвитку, який почався ще в давніх цивілізаціях. Стародавній Єгипет, Китай, Індія, Візантія, Америка стали місцями народження цього дивовижного мистецтва, яке поступово дійшло до Європи, а потім поширилось і територією України. Скіфська золота пектораль вважається найбільшою археологічною знахідкою 20 століття, шедевром світового мистецтва. Середній ярус пекторалі (оригіналу) прикрашений емаллю блакитного кольору. 
Яскравість і насичення фарб, свіжість кольорів, блиск і розкіш, рівна своєю красою сяйву дорогоцінних каменів - ось неповний перелік тих якостей, які протягом століть і по тепер залучають до емалі художників та ювелірів.
Ця незрівнянна техніка — водночас живописна та ювелірна — приносить приголомшливі результати, але підкоряється небагатьом. Емаль ретельно вибирає автора: лише той, хто із великим терпінням зустрічатиме усі несподіванки і труднощі, що несе з собою робота у цій примхливій техніці, зможе досягти у праці в ній значних висот. 
Одним із сучасних майстрів-емальєрів є Олексій Коваль. 
У своїх емалях художник щедро і невимушено поєднує кольори й орнаменти, використовує інкрустації та елементи малої пластики. Він заповнює квітами антикварні рами, оздоблює старовинні фотографії емалевими окладами, веде гру з функціональними та декоративними властивостями об’єктів. Сміливо береться за виконання робіт різного масштабу: від тендітних мініатюр до кількаметрових панно. Подорожуючи світом, вивчаючи різні мистецькі техніки, надихаючись історією кожної країни, яку відвідав, Олексій створює емалеві картини, присвячені різним культурам. Не оминув автор і українську тематику. Серія його українських портретів, козаки, гетьмани та українські пейзажі ще багато сторічь будуть розповідати світові про чарівність нашого краю. Таким чином, Олексій – майстер, котрий через свої емалеві твори відкриває Україну світові, а світ – Україні.