Творче життя Бориса Гуцуляка припало на той період в історії нашої держави, коли мистецтво або те, що іменувалось мистецтвом, зокрема, мистецтво скульптури, було пронизане нав’язливими стереотипами, які на духовному та навіть на фізичному рівні викликали спротив у глядача, що мислить, переживає, мріє, фантазує.

Спосіб мислення Бориса Гуцуляка, а відтак результати його творчих пошуків, виходили за рамки звичної моделі світосприйняття і відповідали його власній філософії. Митець перебував поза гонитвою за визнанням, славою, матеріальним достатком від плодів своєї праці, він просто творив. Його відчуття, емоції, думки про фізичне і духовне трансформувались, органічно перетікаючи у потужну пластичну форму (метал, дерево, камінь), залишились і спонукають до роздумів.

Творчий спадок Бориса Гуцуляка нерозривно пов'язаний із внутрішнім світом людини, саме людина стала об’єктом його стилістичних пошуків. Його скульптурні композиції із виразною пластикою об’ємів, лінійним ритмом конструкцій виходять далеко за межі просто цікавої подачі та авторської естетики. Вони захоплюють втіленою у незвично трактовані форми глибинною філософією їх творця. Він не працював на замовлення, тому не був скований упередженими побажаннями обивателів.

Вперше роботи Бориса Гуцуляка, митця-аматора (спеціальної освіти не здобув), з’явились на широкий загал на зламі 80 – 90-х років XX століття. Автор став учасником двох міжнародних бієнале «Імпреза», пізніше брав участь у колективних виставках у залі Спілки художників.

Життя Бориса Гуцуляка, харизматичного чоловіка з міцною статурою нерозривно пов’язане з м. Снятин. Тут він народився 1943 року, тут творив, тут похований після відходу у вічність 2006 року, тут, у хаті, де жив, зібраний його творчий доробок.

Віктор Доскалюк

  "Фатум часу"

"Мінотавр"

"Скульптура"

           Музей мистецтв Прикарпаття розпочинає проект «Творчість Параски Хоми як самобутнє явище українського народного мистецтва». Проект реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України.

Проект передбачає популяризацію творчості відомої української художниці Параски Хоми (1933-2016) – члена НСХУ, заслуженого майстра народної творчості, лауреата Всеукраїнської премії ім. К.Білокур та обласної премії ім. Я. Лукавецького, уродженки с. Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області, що за піввіковий проміжок часу створила сотні тематичних композицій, які зберігаються у багатьох музеях та приватних колекціях.  Зібрання ММП налічує 70 розписів, виконаних гуашевими фарбами на білих аркушах паперу. У доробку П. Хоми домінують квітково-пташині композиції, створені у власній творчій манері, що вирізняються серед робіт інших митців народного малярства.

Метою проекту є популяризація творчості Параски Хоми за допомогою виставкової діяльності, лекцій і презентацій, видання і розповсюдження буклетів і листівок, проведення майстер-класів з декоративного розпису за мотивами її робіт.

Заходи, що плануються у рамках проекту, охоплять 15 міст Івано-Франківської області: Калуш, Долина, Болехів, Богородчани, Галич, Рогатин, Тлумач, Городенка, Снятин, Коломия, Тисмениця, Надвірна, Верховина, Косів, Яремче. Завершиться проект його презентацією та підбиттям підсумків у Музеї мистецтв Прикарпаття.

Заходи у рамках проекту розпочнуться 17 жовтня о 12:00 майстер-класом і 14:00 відкриттям виставки творів Параски Хоми у Художньо-меморіальному музеї Василя Касіяна у м. Снятин.

Читати далі...

У 2018 році минає 100 років від дня народження талановитого івано-франківського художника із характерною впізнаваною технікою письма Олександра Шеванюка.

Народився Олександр Оксентійович Шеванюк 30 серпня 1918 року у селі Пилява Тиврівського району Вінницької області у багатодітній родині (батьки виховували ще чотирьох синів та доньку), де культивувалась любов до мистецтва. Голова родини володів чудовим голосом, умів грати на багатьох музичних інструментах, чого й навчив усіх своїх дітей. На початку 1930-х років сім’я потрапила у горнило радянських репресій. Їх розкуркулили, позбавили даху над головою, вигнавши на вулицю, як мовиться, «голими й босими». Через страх бути покараними ніхто із односельчан не зголосився допомогти родині у скруті. Поневіряючись, сім'я потрапила аж на Донбас, де, закінчивши навчання у гірничому інституті у Донецьку, працював на шахті старший син Василь. На Донеччині О. Шеванюк перебував недовго, життєва стежина привела майбутнього художника до Києва. Коли саме О. Шеванюк відчув у собі потяг до образотворення невідомо, але зі слів п. Людмили Костриби, доньки художника, дізнаємось, що ще у підлітковому віці пошуковці молодих талантів з Ленінграда запрошували його на навчання, проте отримали відмову батьків. З розповідей колеги-художника Ф. Майка відомо, що у Києві О. Шеванюк спочатку відвідував студії Г. Синиці – заслуженного художника України, лауреата Шевченківської премії, згодом займався у майстерні І. Їжакевича – народного художника УРСР. Із столиці його було призвано на службу до армії, яку відбував у піхотних військах на території Прибалтики. На початку війни, у 1941 році, О. Шеванюк потрапив у полон і опинився у концентраційному таборі на території Австрії. А далі була втеча з полону, пошук роботи в чужій країні. Згодом – арешт та ув'язнення в австрійській тюрмі, звідки у 1945 році був звільнений американськими військами разом із іншими в'язнями. Від неминучих репресій у майбутньому його врятувала порада радянського офіцера продовжити солдатську службу в Болгарії, проте тавро «зрадника радянської батьківщини» тяжіло над О. Шеванюком упродовж усього життя. По завершенні служби  художник опинився у Рівному, де працював оформлювачем на одному із харчових комбінатів, тут познайомився із своєю майбутньою дружиною, створив сім'ю. У 1950 році О. Шеванюк переїхав до Калуша, а з 1955 року проживав у Станіславі, працюючи у виробничому комбінаті.

         Унікальність художнього таланту О. Шеванюка полягає у відсутності класичної художньої освіти. Відомий франківський митець, член НСХУ В. Чернявський називав свого часу О. Шеванюка «єдиним справжнім пейзажистом у місті», а як довідався, що він не має професійної освіти – «академіком». Переглядаючи закуплені музеєм у 1980-х роках твори художника, маємо змогу переконатися, що ці влучні слова поза всяким сумнівом є справедливими. О. Шеванюк любив працювати на пленері. Напевно, сама природа дарувала йому цікаві теми, образи, в ній художник черпав натхнення для творчості. У його карпатських пейзажах кожен здатен відчути неабияку тягу митця до навколишньої краси, його постійне прагнення до розуміння внутрішнього життя природи у різних його проявах. З 1957 року О. Шеванюк – учасник обласних художніх виставок, з 1960-го – республіканських, з 1977-го – зарубіжних. Відомо про дві персональні виставки автора у 1957 та 1959 роках.

         У Музеї мистецтв Прикарпаття зберігається 28 творів О. Шеванюка. Вільний, широкий, подекуди корпусний мазок звучного кольору, яким моделюється форма – характерна ознака живопису митця. Переважна більшість робіт колекції відноситься до пейзажного жанру. Особливе захоплення викликають майстерно відтворені зимові краєвиди. Вдивляючись у роботи О. Шеванюка, можна з упевненістю констатувати, що він не просто хороший пейзажист, а мислячий художник, що постійно перебував у стані пошуку. Всі його картини об'єднує витончений колорит, продумана композиція, правдиве чуття глибини. Майстерність О. Шеванюка-колориста базується на вмінні гармонійно поєднати основні та доповнюючі кольори, на відчутті колористичної домінанти у композиційному рішенні відтворених ним краєвидів.

       Незважаючи на високу професійну майстерність, О. Шеванюк не був прийнятий до Спілки художників. Цілком ймовірною додатковою перешкодою для цього могло бути те, що вищезгаданий, безслідно зниклий у 1945 році брат Василь, як стало відомо родині уже за часів незалежної України, був учасником визвольної боротьби (очолював провід УПА у Рівненській та Волинській областях та загинув у 1951 році).

         Митець прожив складне і, водночас, насичене улюбленою справою життя. О. Шеванюк відійшов у вічність 28 листопада 1996 року. Представлену до огляду ювілейну виставку робіт художника сформовано з творів із фондової збірки ММП, родинної та приватних колекцій шанувальників творчості художника.

Висловлюю щиру подяку Людмилі Кострибі (Шеванюк), Федору Майку, Степану Каспруку та Петру Прокопіву за допомогу у зборі необхідної інформації.

В. Доскалюк

 "Березень" 1985 р.

Картон, олія. 

"Осінній вечір" 1986 р.

Картон, олія.

"Осінь в Карпатах" 1987 р.

Картон, олія.

Володимир Шиян "Вечір у лісі" 

19 червня 2018 року у Музеї мистецтв Прикарпаття відкрились виставки творів подружжя Володимира Шияна та Ольги Грушко: «Колір життя» (олійний живопис), «Краплинки» (акварель, пастель). Складні обставини в житті нашої держави позначились і на долі митців, що вже кілька років живуть та, незважаючи на всілякі життєві негаразди, творчо працюють в Івано-Франківську, покинувши рідний дім у місті Торез на Донеччині. Про цей край у них залишились світлі спогади, про працю на ниві мистецтва, творче зростання, участь у пленерах та виставках у Донецьку та Севастополі, роботу із творчо обдарованими дітьми. Художники провадять активну виставкову діяльність, зокрема, в Івано-Франківську, в мистецьких залах Бережан та Долини. В експозиції ММП було представлено здебільшого пейзаж та натюрморт. У великій залі музею, де презентував свою творчість В. Шиян, експонувалось чимало робіт, де зафіксовано наше середмістя. Він – творець ніжних та ліричних композицій. У них автор застосовує властиві саме йому зображальні засоби, покликані спрямувати глядача у світ емоційних переживань. Живопис В. Шияна – легкий, не переобтяжений темними барвами, в ньому вчуваються здобутки художників-імпресіоністів, переосмислені на власний лад. Поряд з домінуючим ультрамарином яскравим акцентом виступають відтінки охри, жовтогарячого, лимонного. Таке поєднання надає роботам В. Шияна особливої виразності, зважаючи на відсутність чітких контурів.

        Фіксація вражень, тяжіння до узагальненості образу, а не до натуралістичного відтворення побаченого, присутні у представлених роботах О. Грушко,  виконаних у техніках  акварелі  та  пастелі.  Ваблять  сповнені символічних підтекстів її тематичні роботи та проникливо-чуттєві квіткові і пейзажні композиції.

         Талановиті художники, небайдужі до справ залюбленої у творчість громади, за зовсім невеликий проміжок часу стали активними учасниками мистецького життя краю та всупереч обставин залишились гідними представниками когорти живописців, для яких – мистецтво понад усе.

                                                                                                                   Н. Доскалюк 

Володимир Шиян "Франківськ вечірній. Після дощу" 

Володимир Шиян "Блакитний ранок" 

Ольга Грушко "Відродження у Раю" 

Ольга Грушко "Хризантеновий бал"