Війна змінює не лише міста, долі людей і звичний порядок життя. Вона змінює саме сприйняття світу. Те, що ще вчора здавалося буденним, сьогодні набуває іншого значення. Звичайна вулиця може стати місцем руйнування, знайомий будинок — спогадом про втрачений дім, а державний прапор зі слідами пошкоджень — свідченням пережитих випробувань.
Українські художники реагують на ці зміни власною мовою — через живопис, графіку, образи та композиції. Вони фіксують те, що не завжди можна передати газетним повідомленням або фотографією: страх, розгубленість, біль утрати, гнів, стійкість і надію. Саме таке мистецьке осмислення сучасної історії стало основою постійної виставки «Російсько-українська війна очима митців», відкритої в Музеї мистецтв Прикарпаття 2 грудня 2025 року.
Експозиція об’єднує твори, які з’явилися в музейній колекції завдяки виставковим проєктам, реалізованим у період повномасштабного російського вторгнення. Частина робіт була передана художниками в дар музею після персональних виставок. Інші експонати мають безпосередній зв’язок із подіями війни та стали матеріальними свідченнями пережитого.
Це не просто зібрання картин на воєнну тематику. Перед відвідувачем постає різноманітна картина людських переживань, у якій кожен автор знаходить власний спосіб говорити про реальність. Одні митці звертаються до конкретних подій, інші — до психологічного стану людини, треті використовують символи, які набувають особливої сили в контексті сучасної української історії.
Мистецтво як свідчення часу
Художник сприймає навколишній світ не лише через зовнішні події, а й через власні емоції та спостереження. Тому мистецький твір, створений під час війни, може розповісти про епоху більше, ніж здається на перший погляд. У ньому зберігається не тільки зображення певного сюжету, а й реакція людини на обставини, які змінили її життя.
Для українських митців повномасштабна війна стала новою реальністю, від якої неможливо відсторонитися. Художники переживають ті самі тривоги, що й інші громадяни: повітряні атаки, вимушені переїзди, втрату близьких, руйнування міст, невизначеність майбутнього. Водночас вони мають можливість перетворювати ці переживання на художні образи, доступні для сприйняття іншими людьми.
Саме тому виставка «Російсько-українська війна очима митців» має особливе значення. Вона показує війну не через одну авторську позицію, а через різні індивідуальні погляди. Кожна робота стає окремим свідченням, а разом вони формують ширший образ часу.
У такій експозиції важливо не лише те, що саме зображено, а й те, як художник це показує. Для одного автора головним може бути конкретний епізод бойових дій, для іншого — зруйноване міське середовище, для третього — людський погляд, у якому відображається пережитий страх. Відмінність художніх підходів допомагає зрозуміти, наскільки багатогранним є досвід війни.
«Нескорений Маріуполь»: речі, які зберігають пам’ять
Одними з особливих експонатів виставки стали український жовто-блакитний прапор із численними пошкодженнями полотнища та покручений фрагмент металу, пов’язаний із руйнівною дією зброї. Ці предмети були привезені до Івано-Франківська з Маріуполя для виставки «Нескорений Маріуполь», яку Музей мистецтв Прикарпаття представив у липні 2022 року.
Після завершення експонування проєкт вирушив до країн Європи. Таким чином історія Маріуполя вийшла за межі одного музейного простору й стала частиною ширшої розмови про російську агресію та український спротив.
Пошкоджений прапор має особливу виразність. Це не декоративний символ і не умовне зображення державної атрибутики. Перед глядачем — справжній предмет, який побував у місті, що пережило масштабні руйнування та гуманітарну катастрофу. Сліди пошкоджень на тканині перетворюють його на матеріальне свідчення подій.
Не менш промовистим є фрагмент понівеченого металу. Його форма нагадує про фізичну руйнівну силу війни. У звичайному житті подібний предмет міг би сприйматися як непотрібний уламок, але в музейній експозиції він набуває іншого значення. Це нагадування про небезпеку, яка супроводжує бойові дії та ракетні атаки, про зруйновані будівлі й життя людей.
У цьому випадку музей працює не тільки з традиційними творами образотворчого мистецтва. Він зберігає предмети, які мають безпосередній зв’язок із воєнними подіями. Їхня цінність полягає в реальному походженні та історії, яку вони несуть.
Ігор Баликов: зруйновані міста та наслідки бойових дій
У 2023 році музейна колекція поповнилася двома олійними полотнами художника Ігоря Баликова з Херсона. Роботи були передані до музею після завершення його персональної виставки.
Одна з них має назву «Збили СУ 35». У ній автор відтворює момент падіння збитого російського винищувача. Художник звертається до конкретної воєнної події, але передає її власними живописними засобами. Для глядача це не просто повідомлення про військовий епізод, а художнє осмислення протистояння та його драматизму.
Інша робота — «Невже це XXI століття?» — присвячена наслідкам руйнування міського середовища. На полотні зображені згарища щільної забудови, де ще недавно жили люди, облаштовували квартири, поверталися додому після роботи, зустрічалися із сусідами та будували плани на майбутнє.
Назва картини звучить як запитання, яке виникає у багатьох людей, коли вони бачать наслідки сучасної війни. У XXI столітті, коли людство має значні технологічні можливості та доступ до інформації, міста все одно перетворюються на руїни, а цивільне населення змушене залишати власні домівки.
Особливість цієї роботи — увага до людського виміру руйнувань. Знищений будинок не є просто архітектурною спорудою. За його стінами було повсякденне життя: родинні фотографії, меблі, особисті речі, звичні маршрути й спогади. Коли будівля зникає, люди втрачають не лише дах над головою, а й частину власної історії.
Картини Ігоря Баликова доповнюють виставку важливим документальним і емоційним виміром. Вони нагадують, що війна має конкретні наслідки для міст і їхніх мешканців, а руйнування не закінчуються в момент припинення обстрілу.
Стас Жалобнюк: життя під постійною загрозою
У 2024 році в Музеї мистецтв Прикарпаття відбувся виставковий проєкт «Випромінювання» одеського художника Стаса Жалобнюка. Його роботи також увійшли до постійної експозиції, присвяченої російсько-українській війні.
Серед представлених творів — «Увага! Відбій повітряної тривоги!» та «Під прицілом». Уже самі назви цих композицій звертають увагу на досвід, який став частиною щоденного життя українців.
Повітряна тривога — це звук, який для багатьох людей більше не є просто сигналом. Він означає необхідність перервати роботу, залишити звичні справи, перейти в укриття або знайти безпечніше місце. Навіть після оголошення відбою відчуття спокою повертається не відразу. Людина продовжує прислухатися до звуків, стежити за повідомленнями та оцінювати можливу небезпеку.
Композиція «Увага! Відбій повітряної тривоги!» звертається до цього стану. У ній важливий не тільки сам сигнал, а й контраст між небезпекою та коротким поверненням до звичайного життя. Повсякденність, яка раніше здавалася природною, тепер залежить від повідомлень про загрозу.
Твір «Під прицілом» має ширше узагальнення. Він нагадує, що російська агресія становить небезпеку для всіх українців, незалежно від того, чи перебувають вони безпосередньо на фронті, чи живуть у відносно спокійніших регіонах. Війна не обмежується лінією зіткнення: її наслідки відчувають мешканці різних міст, областей і громад.
Участь Стаса Жалобнюка в експозиції демонструє, як сучасний художник може працювати з досвідом, спільним для багатьох людей. Замість зображення одного конкретного епізоду він звертається до ситуацій, які легко впізнає глядач. Завдяки цьому картини стають частиною колективної розмови про життя в умовах постійної небезпеки.
Микола Качур: психологія людини під час війни
Ще одним автором, чиї роботи представлені в експозиції, став івано-франківський художник Микола Качур. Після завершення його персональної виставки «Крик душі» у 2024 році музей отримав у подарунок картину «Погляд».
Для Миколи Качура війна стала переломним моментом у творчості. Раніше він був відомий передусім пейзажами, натюрмортами та роботами, у яких важливе місце посідали колір і спостереження за навколишнім середовищем. Після початку повномасштабного вторгнення тематика його картин істотно змінилася.
Художник почав активніше звертатися до сюжетів, пов’язаних із життям під час війни. У цих роботах головним стає не зовнішній вигляд певної місцевості, а внутрішній стан людини, яка опинилася перед обличчям небезпеки.
Картина «Погляд» передає страх перед невідомістю, розпач і розгубленість. Її емоційна сила полягає в здатності викликати відповідь у глядача. Людина, яка розглядає роботу, може впізнати в ній власні переживання або почуття тих, хто пережив обстріли, втрату близьких, вимушене переселення чи тривале очікування звісток із фронту.
Назва твору спрямовує увагу саме на людське сприйняття. Погляд часто говорить більше, ніж слова. У ньому можуть поєднуватися страх, питання, нерозуміння того, що відбувається, і спроба знайти сили рухатися далі.
У контексті всієї експозиції робота Качура додає важливий психологічний вимір. Якщо предмети з Маріуполя свідчать про фізичні наслідки війни, а картини Ігоря Баликова та Стаса Жалобнюка звертаються до руйнувань і загрози, то «Погляд» концентрує увагу на внутрішньому переживанні людини.
Різні художні мови — спільна тема
Одна з найцікавіших особливостей постійної виставки — поєднання робіт, які відрізняються за стилем, технікою та способом висловлювання. Тут немає єдиної художньої формули, за якою всі автори зображують війну. Кожен обирає власний підхід, виходячи зі свого досвіду, творчих переконань і особистого ставлення до подій.
Ігор Баликов звертається до конкретних воєнних сюжетів і наслідків руйнування міст. Стас Жалобнюк показує психологічний тиск постійної небезпеки та повсякденність повітряних тривог. Микола Качур досліджує внутрішній стан людини, її страх і розгубленість. Предмети з Маріуполя доповнюють художні роботи реальними матеріальними свідченнями.
Саме ця різноманітність робить експозицію цілісною. Вона не намагається звести досвід війни до одного сюжету або одного емоційного стану. Навпаки, показує, наскільки різними можуть бути реакції на спільну трагедію.
Для музейного відвідувача це можливість побачити не лише окремі твори, а й різні способи художнього мислення. Один автор працює з подією, другий — із символом, третій — з емоцією. Разом вони формують багатогранне уявлення про сучасну українську реальність.
Чому такі виставки важливі для музеїв
Музеї традиційно асоціюються зі збереженням творів минулих епох. Однак сучасні культурні установи дедалі частіше працюють і з подіями, свідками яких є нинішнє покоління. Це складне завдання, адже історія ще триває, оцінки подій змінюються, а суспільство продовжує переживати їхні наслідки.
Постійна виставка «Російсько-українська війна очима митців» демонструє один зі способів роботи музею із сучасністю. Зібрані твори не просто зберігаються у фондах, а об’єднуються в окремий виставковий простір, де відвідувач може простежити, як художники реагують на війну.
Особливе значення має те, що частина робіт надійшла до музею безпосередньо від авторів. Передаючи свої картини в дар, митці фактично довіряють музею збереження власного свідчення про пережитий час. Такі твори стають частиною музейної колекції та культурної спадщини України.
Це також змінює уявлення про музейний фонд. Його поповнюють не тільки твори, створені багато десятиліть тому, а й роботи сучасних авторів, які осмислюють події сьогодення. Через певний час вони матимуть значення не лише як мистецькі об’єкти, а й як джерела для дослідження культурної реакції суспільства на війну.
Музей у цьому процесі виконує роль простору пам’яті. Він зберігає роботи, надає їм контекст і створює можливість для зустрічі художника з глядачем навіть тоді, коли сама виставка вже завершилася.
Експозиція як частина колективної пам’яті
Війна залишає після себе багато різних свідчень: фотографії, відеозаписи, документи, особисті речі, архіви та мистецькі твори. Кожен із цих матеріалів розповідає про певний бік подій. Художні роботи мають особливу цінність, оскільки фіксують не лише зовнішній перебіг історії, а й емоційну реакцію людини на неї.
Картина може передати те, що складно пояснити словами. Пошкоджений прапор може нагадати про конкретне місто й пережиті ним випробування. Зображення зруйнованих будинків — про тисячі людей, які втратили домівки. Вираз обличчя — про стан, знайомий тим, хто переживає війну безпосередньо або через долі своїх близьких.
У цьому полягає важливість постійної виставки «Російсько-українська війна очима митців». Вона зберігає різні форми свідчення про події, які продовжують впливати на життя країни. Експозиція не пропонує єдиного способу переживання чи розуміння війни. Вона дає можливість побачити її через досвід конкретних авторів і замислитися над тим, що стоїть за кожним художнім образом.
З часом значення цих робіт лише зростатиме. Для майбутніх поколінь вони стануть можливістю зрозуміти, як українські митці сприймали один із найскладніших періодів новітньої історії. А для сучасних відвідувачів це нагадування про те, що культура не припиняє розвиватися навіть у час випробувань.
Виставка об’єднує пам’ять про Маріуполь, досвід зруйнованих міст, повсякденність повітряних тривог і внутрішній стан людини, яка живе під час війни. Усі ці теми різні, але їх поєднує прагнення не дозволити подіям зникнути з пам’яті. Саме тому мистецтво стає не лише способом творчого самовираження, а й важливою частиною збереження історії України.
