24.03. - 14.04.2026
Відкриття виставки дипломних та курсових робіт студентів Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва в стінах Музею мистецтв Прикарпаття – це не просто календарна культурна подія, а потужний інтелектуальний зріз стану сучасного українського декоративного мистецтва. Експозиція, що налічує майже двісті творів, репрезентує унікальну художньо-освітню модель, де академічна ґрунтовність поєднується з глибинним, майже генетичним відчуттям народної традиції.
Як зазначав видатний дослідник українського народного мистецтва Михайло Станкевич, «традиція живе не копіюванням, а постійним самовідтворенням у нових часових та естетичних координатах». Саме цей принцип transgressio (переходу за межі) традиційної каноніки при збереженні її семантичного ядра ми спостерігаємо в роботах косівських випускників. Це мистецтво не «під старовину», це актуальне мистецтво, що говорить мовою вічних символів.
Сакральний вимір – від ікони до артефакту. Центральною віссю експозиції виступає сакральне мистецтво, яке в Косові завжди мало особливий, локальний колорит. Представлені роботи демонструють широкий спектр пошуків – від строгого візантійського канону до сміливих інтерпретацій малярства на склі.
Яскравим прикладом глибокого переосмислення традиції є складень, виконаний у техніці малярства на склі. Насичена колористика, де домінує глибокий смарагдово-зелений, кіноварно-червоний та ультрамариновий кольори, апелює до архаїчних пластів народної естетики. Композиція «Христос, Богородиця з Почетом» вписана в різьблену дерев’яну раму оригінальної конфігурації, яка не просто обрамляє, а стає органічною частиною сакрального простору ікони, нагадуючи архітектоніку давніх гуцульських церковних іконостасів. Це яскравий приклад genius loci (генія місця), втіленого в матеріалі.
Поруч ми бачимо ансамбль ікон, де центральний образ Христа Вседержителя виконаний на арочній дошці з дотриманням іконописної стилістики раннього ренесансу, але з виразним акцентом на лінійності, притаманній українському бароко. В той же час, фланкуючі бічні ікони в темних різьблених рамах демонструють тяжіння до спрощення форм, майже до наїву, що створює цікавий діалог між різними історичними пластами сприйняття сакрального.
Особливої уваги заслуговує вітражна композиція, яка трансформує іконографію Богородиці з Немовлям у площину монументально-декоративного мистецтва. Гра світла на фактурному склі, жорстка графічність свинцевих спайок та інтенсивність кольору створюють ефект містичного сяяння. Тут канонічний образ набуває ознак сучасного арт-об’єкту, не втрачаючи своєї сакральної сутності.
Тектоніка дерева та металу. Косівське різьблення по дереву – це світовий бренд. Проте роботи студентів доводять, що цей вид мистецтва далекий від стагнації. Представлена велика різьблена рама є шедевром геометричного орнаменту. Майстер віртуозно використовує техніку сухого різьблення, створюючи складну ритмічну гру світлотіні. Інкорпорація металевих елементів (можливо, мосяжництва) та емалевих вставок із зображенням Богородиці та ангелів у центральний медальйон перетворює раму на самодостатній твір мистецтва – квазі-іконостас, де дерево набуває шляхетності коштовного металу. Як писав Юрій Лащук, «...гуцульське різьблення – це архітектура в мініатюрі, де кожен елемент підпорядкований логіці цілого».
Різноманіття підходів до роботи з деревом ілюструє й інша вітрина, де ми бачимо ансамбль точених та різьблених свічників-трійць та декоративних яєць. Сувора геометрія точених форм поєднується з тонким графічним орнаментом, що підкреслює природну текстуру деревини.
Кераміка – архаїка та модерн. Керамічна збірка виставки – це вибух творчої фантазії. Косівська мальована кераміка, внесена до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, представлена тут не як застиглий канон, а як жива мова декоративізму. Ансамбль декоративних ваз та підсвічників вражає сміливістю формотворення. Поруч із класичними глечиками з характерним жовто-зелено-коричневим розписом ми бачимо антропоморфні свічники складних архітектонічних форм. Майстри експериментують з об’ємом, вводять ажурні елементи (підсвічник-кільце), створюючи об’єкти, що тяжіють до скульптури.
Особливий інтерес викликає експозиція декоративних яєць та зооморфних свищиків, викладена на автентичних тканих ліжниках. Ця інсталяція демонструє синкретизм народного мистецтва, де побутова річ, іграшка та ритуальний об’єкт існують в єдиному семантичному полі. Керамічні писанки, орнаментовані косівським розписом, стають символами воскресіння та вічного оновлення життя.
Текстиль та графіка – геометрія духу. Текстильна секція виставки представлена серією гобеленів та графічних панно, які демонструють високий рівень абстрактного мислення молодих митців. Центральний триптих гобеленів базується на ритмічному повторенні геометричних модулів, вирішених у стриманій гамі холодних смарагдових, синіх та брунатних тонів. Ця композиція апелює до давніх традицій українського килимарства, але переводить їх у площину сучасної орнаментальної абстракції. Фланкуючі графічні роботи із зображенням писанок у прямокутних рамах підкреслюють концептуальну єдність виставки – писанка як універсальний код української культури пронизує всі види мистецтва, від кераміки до графіки.
Замість висновку: Ars longa, vita brevis! Виставка робіт студентів Косівського інституту декоративного мистецтва в Музеї мистецтв Прикарпаття є переконливим свідченням життєздатності української художньої традиції. Молоді митці демонструють не лише технічну вправність (techné), а й глибоке філософське осмислення спадщини. Вони не просто наслідують форму, вони проникають у суть символу, трансформуючи архаїчні коди в актуальні художні образи. Ars longa, vita brevis (мистецтво вічне, життя коротке) – цей латинський вираз найкраще характеризує сутність цієї експозиції. Традиція, переосмислена молодим поколінням, набуває ознак безсмертя, продовжуючи своє життя в нових формах та сенсах. Ця виставка – стратегічний внесок у формування модерної української культурної ідентичності.
Література:
- Станкевич М. Є. Українське художнє дерево XVI–XX ст. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2002. 408 с.
- Лащук Ю. П. Гуцульська кераміка. Київ : Держбудвидав УРСР, 1956. 82 c.
Віталій Козінчук
