Українська державність — це не лише політичні інституції, кордони чи офіційні документи. Вона формується також через культуру, історичну пам’ять, мову, мистецтво та здатність суспільства усвідомлювати власне минуле. Саме цим питанням присвячена виставка творів Стаса Жалобнюка, представлена в Музеї мистецтв Прикарпаття до Дня Української Державності. Експозиція стала можливістю побачити, як сучасний художник осмислює війну, українську ідентичність і тривалу боротьбу за право самостійно визначати власне майбутнє.
Виставка тривала з 15 липня до 20 серпня 2026 року. До неї увійшли 17 творів із кількох авторських серій, які Стас Жалобнюк передав у дарунок музейній колекції. Для художника було важливо, щоб ці роботи залишилися в українському музейному просторі не просто як приклади сучасного мистецтва, а як свідчення часу, у якому живе країна. Такі твори мають значення не лише для сьогоднішнього глядача: згодом вони допоможуть наступним поколінням зрозуміти, якими були переживання, страхи, переконання та реакції людей на події війни.
Стас Жалобнюк: художник, який говорить мовою сучасності
Станіслав, або Стас, Жалобнюк народився 1976 року в Одесі. Художню освіту здобув в Одеському державному художньо-театральному училищі імені М. Б. Грекова, де навчався на живописному відділенні з 1996 до 2001 року. Виставкову діяльність розпочав наприкінці 1990-х, а з 2006 року є членом Національної спілки художників України.
У творчій практиці митець не обмежується традиційним живописом. Він працює з графікою, колажем, асамбляжем та інсталяцією, поєднуючи різні матеріали й художні прийоми. Предмети, фрагменти зображень і несподівані композиційні рішення стають повноцінними учасниками його робіт. Завдяки цьому картини Жалобнюка часто сприймаються не як звичайне відтворення певного сюжету, а як візуальні висловлювання, у яких важливими є підтекст, асоціація та символ.
Після 2014 року в його мистецтві дедалі помітніше звучать теми історичної пам’яті, деколонізації та переосмислення українського культурного простору. Повномасштабне російське вторгнення ще більше загострило ці питання. Художник звернувся до осмислення війни як явища, що змінює не тільки повсякденне життя, а й суспільні уявлення про безпеку, історію, власну землю та майбутнє.
Важливою частиною його особистого досвіду є також військова служба у Збройних силах України. Поєднання художньої практики та досвіду військовослужбовця надає його роботам особливої гостроти. Це не відсторонене спостереження за подіями, а спроба осмислити реальність, учасником якої є сам автор.
Сімнадцять робіт — кілька поглядів на одну війну
Експозиція об’єднала твори з різних серій, кожна з яких розкриває окремий аспект російсько-української війни. Художник не намагається розповісти про неї лише через пряме зображення бойових дій. Натомість він використовує символи, метафори та знайомі образи, які набувають нового значення в умовах воєнної реальності.
У центрі його уваги — людина, яка живе під постійною загрозою; місто, що змушене переосмислювати власну історію; море, яке з простору відпочинку перетворилося на зону небезпеки; культура, що зазнає руйнувань разом із пам’ятками та історичними свідченнями. Ці теми об’єднує думка про те, що війна має значно глибші наслідки, ніж зміна лінії фронту чи руйнування інфраструктури.
Для Жалобнюка важливо показати історичну тривалість російського імперського насильства щодо України. Він не сприймає події 2014 чи 2022 року як ізольовані початки конфлікту. У його мистецькій інтерпретації сучасна війна є черговим етапом тривалого протистояння, спрямованого на підпорядкування українського суспільства, привласнення його історії та заперечення самостійного культурного розвитку.
Саме тому роботи художника не зводяться до документального відображення конкретних подій. Вони порушують питання причин, наслідків і механізмів війни, змушують глядача звертати увагу на те, що часто залишається поза межами щоденних новин.
Одеса та Чорне море: простір історичної пам’яті
Особливе місце у творчості Стаса Жалобнюка посідає Одеса — його рідне місто. Для художника це не просто географічна точка чи впізнаваний міський пейзаж. Одеса стає простором, у якому перетинаються різні історичні наративи, культурні впливи та питання української ідентичності.
Митець звертається до історії Кочубіїва — середньовічного поселення, пов’язаного з територією сучасної Одеси. Наголошуючи на історії міста до появи Російської імперії, він прагне протистояти поширеним уявленням, які відводять російському імперському минулому центральне місце в історії півдня України. Для нього важливо повернути увагу до українського історичного контексту та показати, що минуле цих територій набагато багатше й складніше за звичні імперські пояснення.
Ця тема продовжується в роботах, присвячених Чорному морю. У серії «Чорне море» воно постає не стільки як конкретний природний краєвид, скільки як символічний простір. Раніше море асоціювалося з подорожами, торгівлею, відпочинком і зв’язками України з іншими країнами. Війна змінила його сприйняття: тепер це також територія військової загрози, ракетних і дронових атак, боротьби за морські комунікації та безпеку узбережжя.
Водночас Чорне море залишається важливою частиною української ідентичності. Воно нагадує про географічне положення країни, її історичні зв’язки та прагнення зберігати контроль над власним простором. У художньому трактуванні Жалобнюка море стає образом, у якому поєднуються небезпека, втрата звичного життя та незламність.
«Випромінювання»: життя під постійним прицілом
Однією з важливих тем виставки є серія «Випромінювання». У ній художник використовує образи снайперських прицілів, щоб передати відчуття постійної небезпеки. Приціл змінює звичне сприйняття простору: будь-яке місце, навіть те, яке раніше здавалося безпечним, може стати потенційною ціллю.
Цей образ не потребує складних пояснень. Він передає досвід людей, які живуть в умовах ракетних атак, повітряних тривог і непередбачуваності. Загроза більше не обмежується територіями безпосередніх бойових дій. Вона присутня у великих містах, невеликих населених пунктах, біля моря та далеко від лінії фронту.
Водночас художник звертає увагу на зміну самого відчуття повсякденності. Людина може продовжувати працювати, навчатися, спілкуватися, планувати майбутнє, але знання про постійну небезпеку нікуди не зникає. Воно стає частиною внутрішнього стану, впливає на поведінку та сприйняття навколишнього світу.
«Увага! Повітряна тривога»: досвід, спільний для мільйонів
Інша важлива тема творчості митця — повітряні тривоги, які стали одним із найхарактерніших звуків української повсякденності. Серія «Увага! Повітряна тривога» звертається до досвіду життя між сигналом небезпеки та відбоєм, між очікуванням і невідомістю.
Для українців ці звуки давно перестали бути чимось незвичним. Вони переривають роботу, навчання, відпочинок, змушують змінювати маршрути й шукати укриття. За кожним сигналом стоїть конкретна ситуація, у якій людина має швидко оцінити небезпеку та подбати про власну безпеку й безпеку близьких.
Жалобнюк перетворює цей досвід на мистецьку розповідь. Його цікавить не лише сам факт обстрілів, а й те, як війна змінює психологічний стан суспільства. Постійне очікування загрози, втома, напруження та необхідність пристосовуватися до нових обставин стають частиною колективного досвіду.
«Е95»: дорога, яка змінює значення
У серії «Е95» художник звертається до образу автомобільної траси. Її маршрут пов’язаний із північчю Туреччини, Чорним морем, Україною та територією росії. На перший погляд, дорога може символізувати рух, сполучення між містами, торгівлю та можливість подорожувати. Однак у контексті війни цей образ набуває іншого змісту.
У ранніх роботах серії автомобілі, що рухаються трасою, могли передавати уявлення про зв’язок і можливість відновлення комунікацій. У пізніших творах рух зникає. Разом із ним змінюється й емоційне звучання композицій: замість очікування відкритого шляху з’являється відчуття зупинки та невизначеності.
Дорога стає метафорою порушених зв’язків і зміненого географічного простору. Війна впливає на те, як люди сприймають відстані, кордони, маршрути та сусідство. Те, що раніше було звичайною частиною карти, тепер може означати небезпеку, розділення або неможливість повернутися до колишнього життя.
Україна, хліб і пам’ять про знищення
У серії «Україна» важливим об’єднувальним образом стає хліб. Це один із найвиразніших символів українського простору, пов’язаний із родючістю землі, працею, добробутом і продовольчою безпекою. Україна традиційно асоціюється з великими сільськогосподарськими можливостями, а її зерно має значення далеко за межами країни.
У роботах Жалобнюка цей образ набуває складнішого історичного змісту. Хліб нагадує не лише про багатство української землі, а й про трагедію Голодомору, організованого радянською владою. Контраст між природною родючістю та штучно створеним голодом підкреслює масштаб насильства, спрямованого проти українців.
Зерно та хліб також пов’язані з Чорним морем і портовою історією Одеси. Через морські шляхи українська продукція потрапляє на міжнародні ринки, а можливість вільно експортувати її є важливою складовою економічної незалежності держави. В умовах війни цей зв’язок набуває особливої ваги.
Таким чином, звичайний предмет повсякденного життя перетворюється на багатозначний образ. Він поєднує історичну пам’ять, сучасні економічні виклики та питання права України самостійно розпоряджатися власними ресурсами.
«Розп’яте бароко України»: втрати культурної спадщини
Окремий напрям творчості художника пов’язаний із руйнуванням української історико-культурної спадщини. У серії «Розп’яте бароко України» Жалобнюк звертається до образів пошкоджених барокових скульптур, фрагментів історичних пам’яток та інших елементів культурного надбання.
Ці образи говорять про втрати, які не завжди можна виміряти матеріальними показниками. Зруйнована споруда або понівечена скульптура — це не лише пошкоджений об’єкт. Разом із нею суспільство втрачає частину історії, мистецької традиції та пам’яті про людей, які створювали культурне середовище попередніх епох.
Для України ця проблема має особливе значення. Російська агресія супроводжується руйнуванням музеїв, бібліотек, історичних будівель та інших пам’яток. Водночас війна загострює питання відповідальності за збереження культурної спадщини й необхідності захищати власну історичну пам’ять.
Назва серії передає відчуття глибокого пошкодження культурного простору. Художник показує, що руйнування культури не є випадковим побічним наслідком бойових дій. Воно має тривалі історичні передумови й пов’язане з прагненням позбавити суспільство його власних символів та історичних орієнтирів.
«Новий мілітарний пейзаж»: війна змінює звичний світ
Ще один напрям експозиції — серія «Новий мілітарний пейзаж». Її основна тема — трансформація українського ландшафту під впливом війни. У небі з’являються безпілотники, на горизонті — військова техніка, а звичні природні краєвиди вже неможливо сприймати так, як раніше.
Пейзаж традиційно асоціюється зі спокоєм, красою природи та відчуттям стабільності. Проте війна змінює його складові. Військові об’єкти стають частиною щоденного візуального досвіду, а людина починає помічати в навколишньому середовищі ознаки потенційної загрози.
Особливість цієї серії полягає в тому, що вона фіксує не лише фізичні зміни простору, а й зміни у сприйнятті. Те, що раніше здавалося винятковим, поступово стає звичним. Проте художник не дозволяє глядачеві сприймати таку нормалізацію без критичного осмислення. Його роботи нагадують, що за кожним елементом нового пейзажу стоїть реальна небезпека та досвід людей, чиє життя змінила війна.
Музей як місце збереження свідчень епохи
Важливою особливістю виставки є те, що представлені роботи передані автором до музейної колекції. Це змінює статус експозиції: йдеться не лише про тимчасову презентацію сучасного мистецтва, а й про поповнення фондів творами, які документують події нашого часу.
Музейна колекція формується не тільки з предметів далекого минулого. Вона має зберігати й те, що створюється сьогодні, адже сучасні твори з часом стають історичними джерелами. Вони допомагають зрозуміти, як суспільство реагувало на переломні події, які теми хвилювали митців і якими засобами вони намагалися передати досвід своєї доби.
Сімнадцять робіт Стаса Жалобнюка об’єднують особистий погляд художника та ширший український досвід. Через образи Одеси, Чорного моря, хліба, дороги, повітряної тривоги й військового пейзажу митець розповідає про країну, яка захищає не тільки свою територію, а й право на власну історію, культуру та майбутнє.
Виставка до Дня Української Державності стала нагодою побачити, наскільки тісно пов’язані між собою мистецтво та історична пам’ять. Твори Жалобнюка не пропонують простих відповідей і не намагаються прикрасити складну реальність. Вони фіксують її суперечності, біль і напруження, залишаючи глядачеві простір для власного осмислення.
Саме в цьому полягає значення сучасного мистецтва в час війни: воно допомагає не втратити здатність бачити, пам’ятати й аналізувати події, які формують сьогодення. А збережені в музейній колекції роботи стають свідченням того, як українські митці осмислювали боротьбу за державність у час, коли її цінність особливо відчутна.
