У Рогатині є місця, повз які складно пройти байдуже. Одне з них стоїть на невеликому підвищенні й одразу привертає увагу своєю дерев’яною архітектурою. Це церква Зішестя Святого Духа, пам’ятка, вік якої сягає XVI століття. Інше місце пов’язане з людиною, чиє ім’я сьогодні знають далеко не всі, хоча свого часу вона активно працювала для української освіти, літератури та громадського життя. Йдеться про садибу Миколи Угрина-Безгрішного.
Обидва об’єкти входять до музейного комплексу в Рогатині, який є філією Музею мистецтв Прикарпаття. Його створили 15 червня 2004 року. Відтоді відвідувачі можуть познайомитися не лише з історією міста, а й із мистецькою спадщиною цілого регіону.
Церква, яка зберегла пам’ять кількох століть
Церква Зішестя Святого Духа належить до найцікавіших пам’яток дерев’яної сакральної архітектури України. Її історія документально простежується щонайменше з XVI століття. За дослідженнями історика архітектури Володимира Вуйцика, датою спорудження храму вважають 1598 рік. Водночас у давніших архівних записах згадки про рогатинську Святодухівську церкву трапляються ще раніше.
Споруда має традиційну тризрубну конструкцію: вівтарну частину, наву та бабинець. У XVII столітті із західного боку прибудували дзвіницю. Разом із церквою вона утворює цілісний архітектурний ансамбль, перекритий ґонтовим дахом. У зовнішньому вигляді храму немає надмірного декору, проте саме пропорції, дерев’яні конструкції та силует роблять його впізнаваним.
Цікаво, що історія церкви не обмежується архітектурою. Усередині збереглися розписи, ікони та один із найцінніших елементів українського сакрального мистецтва, п’ятиярусний іконостас 1650 року.
Іконостас, який варто роздивитися уважно
Іконостас церкви Святого Духа вважають одним із найвизначніших зразків українського малярства доби пізнього Ренесансу. Його створення пов’язане з діяльністю рогатинських церковних братств, які фінансували роботу та підтримували місцеве мистецьке середовище.
Це не просто перегородка між навою та вівтарем. Іконостас має складну структуру, у якій кожен ярус і кожне зображення займають своє місце. У ньому можна простежити, як українська іконописна традиція поступово засвоювала ренесансні художні прийоми, не втрачаючи власної самобутності.
Саме завдяки таким пам’яткам можна зрозуміти, наскільки розвиненим було мистецьке життя Галичини кілька століть тому. Робота майстрів вимагала не лише професійних навичок, а й глибокого знання релігійної символіки, композиції та технології виготовлення ікон.
Музейна експозиція побудована так, щоб показати розвиток іконопису та декоративного різьблення від XVI до XIX століття. Відвідувач може простежити перехід від візантійської традиції до українського Ренесансу, а згодом і до барокового мистецтва.
У 1983 році в церкві відкрили музей. Це рішення мало важливе значення для збереження пам’ятки та її мистецьких цінностей. А 21 червня 2013 року храм увійшов до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі об’єкта «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі і Україні».
Микола Угрин-Безгрішний: людина, яка працювала для української культури
Друга частина музейного комплексу має зовсім інший характер. Це садиба Миколи Угрина-Безгрішного, письменника, педагога, видавця, фотографа та громадського діяча.
Він народився 1883 року й більшу частину свого життя присвятив роботі в українському культурному та освітньому середовищі. З 1911 до 1939 року викладав в Українській приватній гімназії імені Володимира Великого в Рогатині. Заклад був одним із важливих осередків української освіти в Галичині.
Угрин-Безгрішний не обмежувався викладацькою діяльністю. Він редагував і видавав періодичні видання, працював над книжками, писав літературні твори та долучався до громадських ініціатив. Під час Першої світової війни був пов’язаний з Українськими січовими стрільцями та їхньою видавничо-освітньою діяльністю.
Серед його праць є історичні, драматичні й автобіографічні тексти. Разом з Антоном Лотоцьким він також видав «Граматику української літературної мови». Це добре характеризує масштаб його інтересів: освіта, мова, література та збереження національної пам’яті були для нього частинами однієї справи.
Садибу відновили 20 червня 2001 року. Згодом вона стала частиною музейного комплексу. Тут представлено матеріали про життя та діяльність Угрина-Безгрішного, а також експозиції, присвячені рогатинським художникам, народному декоративно-ужитковому мистецтву Опілля та образу Роксолани в історії й культурі.
Два музеї, одна історія регіону
На перший погляд, церква XVI століття та садиба українського письменника XX століття мають небагато спільного. Проте разом вони показують різні сторони культурної історії Рогатина.
У церкві можна побачити, як розвивалося сакральне мистецтво, як працювали іконописці та різьбярі, які художні впливи формували місцеву традицію. Садиба Угрина-Безгрішного розповідає вже про інший період, коли українська культура розвивалася через освіту, книговидання, громадську діяльність і літературу.
Саме тому філія Музею мистецтв Прикарпаття цікава не лише тим, хто професійно займається мистецтвознавством. Тут є що подивитися людям, які цікавляться історією Галичини, дерев’яною архітектурою, українською книгою та місцевими традиціями.
Рогатинський музейний комплекс нагадує, що культурна спадщина не складається лише з відомих картин чи архітектурних пам’яток. За кожним експонатом стоять конкретні люди, їхня праця та обставини, у яких формувалася українська культура. І саме можливість побачити ці історії поруч робить відвідування філії особливо цікавим.
