5-24.05.2026
Виставка репрезентує 22 картини, які були створені у різні роки і є самодостатніми творами. Їх не потрібно якось класифікувати чи означувати словом «проєкт». Сучасний арт процес буквально зловживає словом «проєкт». Інформаційне поле переповнене різноманітними «проєктами» і «дослідженнями» від кураторів і художників, і це зазвичай лише проголошення якихось речень, зібраних у тексти. Ці тексти мають дуже короткотривалий зв'язок з реальністю, вони швидко народжуються і швидко зникають. Це як камінь, кинутий в річку, який губиться серед мільйонів собі подібних. І лише поодинокі з них не тонуть.
Навколишня дійсність хаотична і непередбачувана. Через божевільну політику глобальні процеси і зміни у світі настільки стрімкі, що проєктування чогось може бути справою на один день чи годину. Навіть проєктувальники ШІ не можуть передбачити наслідки власних проєктів. А що ж мистецтво? Ця тонка, базово емоційна матерія, яка постійно проходить перевірку часом?
Чи може час рухатися в зворотному напрямку? Квантова фізика припускає ймовірність цього, а як щодо історії? Звичний для нас лінійний час, властивий мистецтву модернізму, сьогодні перетік у міжчасся – і це не зовсім те, що нещодавно називалось постмодернізмом. Давні греки позначали це, як «ахронія» – відсутність часу. Людина не випала з часу, а улипла в нього, ставши його інструментом. Історія грає в рулетку, і практично неможливо досліджувати щось, враховуючи історичний розвиток чи хронологію. Навколишня дійсність дезорієнтує навіть тварин, які змушені швидко пристосовуватись в дивних, загрозливих обставинах. Це стан переходу, транзиту. Коли ми знову опануємо час і себе, навколо стануться радикальні зміни. Цілком можливо, що рабовласницький лад повернеться до нас у нових, гротескних формах.
Ми примушені жити сьогоднішнім днем, і не тільки через війну чи інші кризи. Просто так сталося. До цього привели попередні політичні, економічні, «художні» проєкти людей, що є і були перед нами. А різноманітні «ізми» з префіксом «пост» – це вже наслідки минулих людських проєктів та втілень. Не треба забувати, що диктатори займаються проєктуванням не менше за художників. Питання автономії, свободи – передусім особистої – буде найважливішим у ближчому майбутньому.
Тому ця виставка 22 картин, окремі з яких були створені понад 30 років тому – це спроба, хоча б на час цієї виставки, вийти з пастки проєктування. Кожна картина віддзеркалює певні передчуття, ілюзії та час створення, і в жодному випадку ці роботи не є спробою когось чомусь навчити чи в чомусь переконати. Це швидше про емоції і чутливість художника, яку можна простежити хронологічно, а також про те, як попередні візії іноді стають реальністю.
Від автора
