Заливаха О. "Повний шлунок не радо вчиться" 1991 р.в.

Дерево, пластик, дзеркало, 57х57

                                                       ІМПРЕЗА-1989

                                            … 30 років потому

                                                     СПОГАД

Масштабна виставка, що виникла в часи змін політичних парадигм, на десятиліття вплинула на естетичну свідомість жителів міста, спровокувала виникнення ряду мистецьких явищ і продемонструвала можливості реалізації незалежних ініціатив у найамбітніших форматах. «Імпреза» ставила завдання об’єднати, показати, зіставити, пропагувати сучасне світове мистецтво в Україні й українське на Заході, залучала ринкові механізми й дипломатію, бралася за наукову, літературну, поліграфічну діяльність, формування фондів і оперативних колекцій…

У 1988 році троє художників —  Михайло Вітушинський, Ігор Панчишин та  Микола Яковина  складають  програму  міжнародної виставки, структура якої була б характерна для розвиненого громадянського суспільства, такого, де повноцінно функціонують усі соціальні механізми і де такі акції є органічними. Ризикованість майбутнього заходу була очевидна: сумнівність співпраці з офіційними інституціями і життєздатність концепції могли стати на перешкоді задумам. Але неочікувана для 1989 року (!) ініціатива чудово вписалася в емоційну тканину суспільного піднесення напередодні розпаду імперії. Дві великі несподіванки сприяли організаторам – позитивна реакція офіційної влади та жвавий відгук закордонних митців, котрий надав «Імпрезі» не лише кількісного наповнення, а й відповідного якісного статусного рівня. Коли не маєш змоги подорожувати світом, запроси його до себе в гості. Здавалося, така спекулятивна формула приречена на провал, тим більше, що досвіду проведення таких акцій наприкінці 80-х років не було не лише в Україні, а й у цілому СРСР

«Імпреза» відбувалась на платформі Обласного Художнього музею. Ініціаторам вдалось залучити офіційні і на той час дуже консервативні структури, але колектив самого музею з ентузіазмом включився у спільну дію. Досить сказати, що протягом року підготовки до першої бієнале це була основна діяльність музею, де довелось опановувати не притаманні тодішнім нормам  діяльності. Сама назва бієнале виникла саме в процесі дискусій у музеї. Автором назви був  (Ігор Мальцев) – тоді працівник музею. На майданчику бієнале і в Музеї,  і взагалі  в Україні тоді вперше були апробовані механізми і процедури організаційні і навіть зроблені програмні і законодавчі ініціативи в міжнародних комунікаціях. Тоді вперше в Україні було проведено в 1990 році повнокровний аукціон мистецьких творів.  Якщо не враховувати аукціон в Москві проведений ексклюзивно акційним домом «Сотбіс», то Франківський був першим і в тодішньому радянському союзі. Впродовж наступних років Музей змушений був відкрити відділ сучасного мистецтва, першим керівником якого і був І.Панчишин. Музей з відділом  регулярно що два роки проводили наступні  бієнале до останньої в 1997році. Така тяглість, кількість і послідовність дотепер не повторена в Україні. Врешті на базі бієнале було створено Музей Сучасного Мистецтва в Івано-Франківську. Теж перший в Україні.  Він на жаль проіснував не довго, але там  було проведено багато виставок і конференцій у програмі «Міжсезоння» між окремими бієнале.

Отже, можливість побачити в оригіналі праці іноземних та українських художників і навіть придбати їх на аукціоні, видавалася тоді чимось дивним. Обиватель вкляк. Виставка мала шалений успіх. Мистецтвом стали цікавитись. І не тільки вуличними вернісажами, котрі нечувано активізувалися. Відбулося п’ять виставок бієнале (1989, 1991, 1993, 1995, 1997). Перші три проходили під головуванням міжнародного журі, котре розподіляло нагороди та відзнаки. Дві останні проходили як кураторські проекти. Загалом в «Імпрезах» взяло участь понад 1300 учасників із 45 країн, було експоновано біля 3000 робіт і побувало на її виставках та акціях понад 20 000 відвідувачів.

Пізніше декілька разів проходили виставки з колекції «Імпрези», але безпосередньо до бієнале вони вже не мали стосунку. Тепер деякі роботи зберігаються у фондах Музею мистецтв Прикарпаття (давніше – Івано-Франківський обласний художній музей).

 «Бієнале «Імпреза» відчиняла для глядача підпілля нонконформістського мистецтва, представляла експозиції західного модернізму. Своєю діяльністю «Імпреза» відігравала роль генератора у виявленні художників «нового мистецтва». Більшість із них узялась організовувати, починаючи з 1991 року, не залежні від «Імпрези», але синхронізовані з нею в часі, виставки та акції. Естетика творів цих художників суттєво відрізнялась від більшості експонованих на «Імпрезах» своєю постмодерністською естетикою й застосуванням зовсім іншого арсеналу художніх засобів. Це були енвайронменти, гепенінґи, перформанси та провокативні акції.

Власне бієнале «Імреза» заклала тоді підґрунтя для подальшого позиціонування містечка, як одного з найцікавіших в культурологічному аспекті місць на мапі країни. Це навіть дало можливість в 1998-99 рр. реконструювати стару парадигму міста, як міста промисловості мілітарної та  сформулювати стратегію довготривалого розвитку Івано-Франківська, де такі форуми, туризм і розгортання мистецьких масштабних програм  стали  пріоритетами  містової економіки і розвитку до цього часу.

 Кабаченко В. "Незігране весілля" 1993 р.в.

 Полотно, олія, 140х115