Папір здається матеріалом, який легко зіпсувати. Достатньо одного необережного руху, щоб порвати аркуш або залишити на ньому слід. Але в руках художниці Дарії Альошкіної він набуває зовсім іншого характеру. Зі звичайного паперу постають великі ажурні композиції, у яких переплітаються народні орнаменти, рослинні мотиви, символи та авторська фантазія. Деякі з цих робіт займають значну частину виставкового простору, хоча створені за допомогою простого інструмента та ручної праці.
Саме таке мистецтво представили в Музеї мистецтв Прикарпаття на виставці «Магія паперового мережива». Експозиція відкрилася 17 травня 2021 року. Відвідувачі отримали можливість побачити, як давня українська витинанка виходить за межі звичного декоративного ремесла і перетворюється на повноцінну форму сучасного мистецтва.
Витинанка, яка змінила масштаб
Українська витинанка має давню історію. Паперовими прикрасами традиційно оздоблювали оселі, особливо напередодні свят. З паперу вирізали квіти, дерева, птахів, людські постаті, геометричні фігури та цілі сюжетні композиції. Такі прикраси часто розміщували на вікнах, стінах і полицях. Вони були доступними за матеріалами, але вимагали акуратності та відчуття орнаменту.
У традиційній витинанці важливе місце посідала симетрія. Майстер складав папір, вирізав частину малюнка, а після розгортання отримував цілісну композицію. Знайомий багатьом з дитинства принцип створення паперової сніжинки насправді є одним із найпростіших прикладів цієї техніки.
Дарія Альошкіна взяла за основу саме цей принцип, але змінила його масштаб і художні можливості. Вона почала створювати монументальні витинанки, які можуть перетворюватися на великі декоративні панно, інсталяції та елементи оформлення громадських просторів.
Робота над таким полотном потребує не лише терпіння. Спочатку художниця розробляє малюнок, продумує співвідношення форм і порожніх ділянок, визначає, як окремі елементи будуть взаємодіяти після розгортання паперу. Потім починається найвідповідальніша частина: вирізання орнаменту вручну. Помилка на цьому етапі може зіпсувати значну частину композиції, адже папір не дозволяє просто виправити невдалий рух.
Особливість робіт Альошкіної полягає в тому, що жоден орнамент не повторюється буквально. Художниця працювала з імпровізаційним малюнком, тому навіть композиції, побудовані за принципом симетрії, мали власний характер. Це не механічне відтворення готових візерунків, а постійний пошук нових форм.
Між народною традицією та сучасним дизайном
У творчості Дарії Альошкіної легко впізнати зв’язок з українським декоративним мистецтвом. Її роботи спираються на образи, знайомі з народної культури: рослинні мотиви, ритмічні повторення, стилізовані фігури та орнаментальні композиції. Водночас художниця не намагалася просто відтворити старовинні зразки.
Вона використовувала традиційну техніку як основу для власної художньої мови. Змінювався формат, з’являлися складніші композиційні рішення, а витинанка починала взаємодіяти з архітектурою та простором навколо себе.
Особливо цікаво спостерігати за тим, як паперове полотно реагує на освітлення. Прорізи створюють тіні, а біла поверхня змінює вигляд залежно від кута падіння світла. У результаті витинанка сприймається не лише як площинне зображення. Вона набуває об’єму, а простір за нею стає частиною композиції.
Ця властивість відкрила для художниці можливість працювати не тільки з виставковими залами. Її твори використовували для оформлення інтер’єрів, дизайнерських проєктів, торговельних просторів і публічних заходів. Витинанка в такому виконанні вже не обмежується роллю прикраси. Вона формує атмосферу місця і стає одним із головних елементів його візуального образу.
Від Львова до Парижа: українська витинанка на міжнародній сцені
Міжнародна діяльність Дарії Альошкіної стала важливою частиною її творчої біографії. З 2010 року вона представляла Україну на мистецьких подіях у Польщі, Німеччині, Франції, Південній Кореї, Канаді, США, Бельгії, Австрії, Швейцарії, Італії та Данії.
Її роботи привертали увагу не тільки в галереях. Художниця співпрацювала з представниками дизайну та модної індустрії, для яких витинанка стала незвичним способом оформлення простору. Серед таких проєктів була співпраця з французькою декораторкою Ізабель Даерон, яка працювала над оформленням вітрин бутиків Hermès у Японії та Франції.
У 2018 році витинанки Альошкіної прикрашали київський бутік Cartier. Того ж року художниця брала участь у паризьких подіях, пов’язаних із дизайном та високим ремеслом, зокрема в Révélations Grand Palais і Maison & Objet. У 2019 році її роботи експонувалися у штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Швейцарії.
Такі проєкти показують, що українське декоративне мистецтво може бути зрозумілим міжнародній аудиторії без втрати власної самобутності. Витинанка не потребує складного пояснення: глядач одразу бачить красу форми, ажурність і майстерність виконання. Водночас за орнаментами стоїть конкретна культурна традиція, яка надає роботам додаткового змісту.
Художниця зі скульптурним мисленням
Дарія Альошкіна народилася 5 березня 1982 року в Києві в родині скульпторів Олекси та Людмили Альошкіних. Дитинство провела на Вінниччині. Мистецьке середовище, у якому вона зростала, значною мірою вплинуло на її подальший професійний вибір.
У 2001 році художниця закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка, а у 2007 році здобула ступінь магістра у Львівській національній академії мистецтв за спеціальністю «монументально-декоративна скульптура».
Окрім витинанки, вона працювала зі станковою та монументальною скульптурою, графікою, брала участь у численних мистецьких симпозіумах. Її скульптурні роботи встановлені в різних містах України, а також у польському Ґданську.
Цей досвід важливий для розуміння її паперових композицій. Альошкіна мислила не тільки орнаментом, а й масштабом, пропорціями та взаємодією твору з навколишнім середовищем. Саме тому її витинанки могли існувати як самостійні художні об’єкти, а не просто як декоративні елементи.
Ще одним напрямом діяльності мисткині став театр тіней «Див», де папір, світло та силуети отримували нове сценічне застосування. Тут особливо виразно проявляється те, що можна побачити і в її витинанках: робота з порожнечею іноді має не менше значення, ніж сама форма.
Чому паперове мереживо справляє таке враження
У великих витинанках є певний парадокс. Вони виглядають легкими, майже невагомими, хоча створення кожної композиції вимагає тривалої та зосередженої роботи. За інформацією, опублікованою Суспільним під час відкриття виставки в Івано-Франківську, на виготовлення однієї роботи художниця витрачала від трьох до п’яти днів.
Глядач бачить завершене панно, але за ним стоїть безліч точних рухів ножем, продумана послідовність вирізання і постійний контроль над тим, щоб тонкі паперові перемички залишалися цілими. Чим складніший орнамент, тим важливіше передбачити, як він поводитиметься після розгортання.
Важливу роль відіграє і матеріал. Папір не приховує недоліків, не пробачає необережності, але водночас дає художниці можливість працювати з величезною кількістю деталей. У цьому поєднанні крихкості та виразності й полягає особлива привабливість техніки.
Пам’ять про Дарію Альошкіну
15 серпня 2026 року у Львові раптово померла Дарія Альошкіна. Художниці було 44 роки. Про її смерть повідомив чоловік, музикант Гордій Старух. У своєму дописі він назвав її люблячою дружиною та матір’ю трьох дітей. Причину смерті родина публічно не повідомляла.
Звістка про смерть мисткині стала великою втратою для українського культурного середовища. Її творчість давно вийшла за межі традиційного декоративного мистецтва. Альошкіна змогла зробити українську витинанку впізнаваною в різних країнах, показати її можливості в сучасному дизайні та повернути увагу до ремесла, яке часто сприймали лише як народну прикрасу.
Її роботи експонувалися у понад двадцяти країнах світу, з’являлися в міжнародних культурних установах і громадських просторах. Вони залишилися в музейних та приватних колекціях, а також у місцях, де паперові композиції художниці стали частиною архітектурного й мистецького середовища.
Виставка «Магія паперового мережива» в Музеї мистецтв Прикарпаття тепер має ще один вимір. Це не лише знайомство з творчістю талановитої художниці, а й можливість побачити частину її мистецької спадщини. Через витинанки можна простежити, як вона працювала з українською традицією, шукала нові форми та перетворювала звичайний папір на складні художні композиції.
Дарія Альошкіна залишила по собі не просто колекцію красивих робіт. Вона допомогла українській витинанці заговорити сучасною мовою і зробила її частиною міжнародного мистецького простору. Її життя обірвалося, але створені нею паперові світи продовжують жити, нагадуючи про майстриню, яка зуміла побачити в тонкому аркуші паперу набагато більше, ніж просто матеріал для творчості.
