Параска Хома: жінка, яка перетворила квіти на власну мову мистецтва

На її картинах квіти ніколи не виглядають однаково. Навіть якщо це знайомі всім жоржини, маки чи півонії, художниця щоразу знаходить для них іншу форму, інший колір і нове місце в композиції. Вони можуть переплітатися, утворювати цілі барвисті килими або заповнювати аркуш так щільно, що для порожнього тла майже не залишається місця. У цьому світі немає прагнення точно копіювати природу. Є фантазія, пам’ять і дуже особисте відчуття краси.

Так малювала Параска Хома, художниця з покутського села Чернятин, чиї роботи з часом стали впізнаваною частиною українського народного декоративного мистецтва. Вона не будувала кар’єру за звичним мистецьким сценарієм, не починала з виставкових залів і професійних студій. Її шлях до широкого визнання розпочався вже в зрілому віці, коли малюнки, які довгий час залишалися частиною домашнього життя, побачили фахівці.

Від сільської хати до музейних колекцій

Параска Хома народилася 1933 року в селі Чернятин на Івано-Франківщині. Вона зростала в селянському середовищі, де повсякденне життя було тісно пов’язане з працею та природою. Після неповної середньої освіти працювала в колгоспі. Малювання залишалося заняттям, до якого поверталася у вільний час.

Тривалий період її творчість була відома переважно близькому оточенню. Ситуація змінилася у 1968 році. Син Ярослав, який навчався в Косівському училищі прикладного мистецтва, показав малюнки матері своєму викладачеві, художнику Юліану Савці. Той звернув увагу на самобутність робіт. Згодом до справи долучився Борис Возницький, тодішній директор Львівської картинної галереї.

Того ж року у Львові відбулася перша персональна виставка Параски Хоми. Для художниці це був переломний момент. Її роботи побачила ширша аудиторія, а сама авторка отримала можливість розвивати творчість уже не тільки для себе та родини.

Пізніше виставки проходили в Києві, Івано-Франківську та інших містах. Параска Хома стала членкинею Національної спілки художників України, отримала звання заслуженої майстрині народної творчості. Її відзначили премією імені Катерини Білокур та обласною премією імені Ярослава Лукавецького.

Квіти, яких немає в жодному саду

Найцікавіше в роботах Параски Хоми починається тоді, коли намагаєшся зрозуміти, звідки вона брала свої образи. Художниця багато спостерігала за природою, запам’ятовувала рослини, кольори й поєднання, які привертали її увагу. Але не ставила перед собою завдання відтворити побачене з фотографічною точністю.

Якщо вона не знала, як виглядає певна квітка, то могла вигадати її сама. Так народжувалися рослинні форми, яких не знайти в ботанічному довіднику. Вони виглядають переконливо у власному художньому світі авторки, де фантазія має не менше значення, ніж спостереження.

Хома працювала переважно гуашшю на папері. Її композиції часто побудовані на плавних лініях, переплетенні стебел і великих квіткових елементів. Водночас у них немає механічної симетрії. Рослини розташовані вільно, ніби ростуть самі по собі, хоча за цим враженням стоїть продумана композиція.

Характерна риса її манери полягає в тому, що художниця заповнювала майже всю площину аркуша. Квіти, листя та стебла утворюють щільну декоративну структуру. У результаті картина нагадує не окремий букет у вазі, а цілий сад, який розрісся за межі звичайного уявлення про рослинну композицію.

Серед улюблених мотивів Хоми були жоржини, півонії, маки, чорнобривці, соняшники. Вона поверталася до них знову й знову, але не повторювала попередні рішення. Саме тому навіть роботи з однаковими назвами можуть мати зовсім різний характер.

Не просто декоративний розпис

Творчість Параски Хоми часто пов’язують із народним і наївним мистецтвом. Проте назва жанру не пояснює всього, що відбувається в її роботах. За зовнішньою декоративністю прихована складна композиційна робота, тонке відчуття кольору та власна система образів.

Її картини не прагнуть бути реалістичними пейзажами. Це радше переосмислена природа, пропущена крізь особисту пам’ять. Знайомі рослини стають частиною фантастичного простору, де можуть з’являтися птахи, символічні деталі й несподівані поєднання барв.

Іноді за квітковим мотивом стоїть цілком конкретний зміст. Наприклад, у роботах, присвячених Чорнобильській трагедії, звична декоративна мова набуває тривожнішого звучання. Яскраві квіти вже не сприймаються лише як символ літа чи природної краси. Вони можуть передавати неспокій, біль і пам’ять про катастрофу.

Це важлива сторона мистецтва Хоми. Її творчість не обмежується зображенням красивих рослин. Квіти стають способом говорити про почуття, події та людський досвід, для яких не завжди потрібен прямий сюжет.

Понад п’ять тисяч робіт і музейна пам’ять

За своє життя Параска Хома створила понад п’ять тисяч творів. Сьогодні вони зберігаються в музейних зібраннях і приватних колекціях в Україні та за кордоном. Частина робіт представлена в Музеї мистецтв Прикарпаття, який володіє однією з найбільших колекцій її творчості.

У музейному зібранні налічується близько 70 робіт художниці. Переважно це розписи гуашшю на білому папері. Колекція дає змогу побачити характерні риси її стилю, простежити повторювані мотиви та оцінити, наскільки різноманітними можуть бути композиції, побудовані навколо квіткової теми.

Окреме місце посідає видання «Параска Хома із фондозбірки Музею мистецтв Прикарпаття», яке вийшло у 2018 році. Альбом знайомить читачів із творами з музейної колекції та допомагає зберегти їх не лише у виставковому просторі, а й у друкованому форматі. Для тих, хто цікавиться українським декоративним мистецтвом, це можливість уважніше познайомитися з доробком художниці.

Параска Хома померла у 2016 році, але її роботи продовжують жити в музейних залах, альбомах і приватних зібраннях. Їхня особливість не в тому, що вони відтворюють певний стиль чи наслідують відомі художні школи. Навпаки, Хома створила власний світ, який легко впізнати, але складно повторити.

Мабуть, найкраще її мистецтво пояснює просте бажання художниці малювати для радості. У цих словах немає претензії на складну теорію чи гучну заяву. Є людина, яка все життя уважно дивилася на природу й знаходила в ній невичерпне джерело образів. І саме цю здатність бачити красу по-своєму Параска Хома залишила у спадок українському мистецтву.