Мистецтво, яке не дозволяє забути. Виставковий проєкт одеського художника Стаса Жалобнюка «Випромінювання» став одним із помітних прикладів того, як сучасне українське мистецтво реагує на повномасштабну війну. Тут немає спроб зробити те, що відбувається, красивішим або зручнішим для сприйняття. Художник звертається до болючих сторінок історії, особистих спогадів, долі рідного міста та досвіду людей, які живуть під постійною загрозою обстрілів.
У 2024 році проєкт представили в Музеї мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську. Експозиція об’єднала кілька художніх серій, кожна з яких розкриває окремий бік історичної пам’яті українців. Водночас ці роботи не існують окремо одна від одної. Вони складаються в загальну картину, де події минулого безпосередньо пов’язані з тим, що відбувається в країні сьогодні.
Стас Жалобнюк і його погляд на сучасне українське мистецтво
Станіслав (Стас) Жалобнюк народився в Одесі у 1976 році. Професійну художню освіту здобув в Одеському державному художньо-театральному училищі, де у 1996–2001 роках навчався на живописному відділенні. З 1999 року бере участь у виставковій діяльності, а його твори представлені в музейних колекціях різних міст України.
Одеса посідає особливе місце у творчості художника. Це не просто місто, де він народився і працює. Через його історію Жалобнюк розглядає ширші питання: походження української культури, історичну пам’ять, вплив імперської політики та спроби привласнення чужого минулого.
Після 2014 року в його роботах дедалі виразніше проявлялася тема деколонізації. Повномасштабне російське вторгнення надало цьому напряму зовсім іншого звучання. Художник почав активно фіксувати події війни, власні переживання та зміни, які відбуваються з людьми й містами.
Важлива особливість його підходу полягає в тому, що він не обмежується зображенням воєнних руйнувань. Його цікавлять причини того, що відбувається, історичні передумови конфлікту та те, як насильство впливає на національну самосвідомість.
Жалобнюк розглядає творчість як можливість проговорити те, що важко висловити звичайними словами. У музейному описі проєкту цей процес порівнюється з психотерапією: через художню роботу автор звертається до особистих травм, сімейної історії та колективного болю українського суспільства.
Чому проєкт отримав назву «Випромінювання»
Назва виставки має кілька смислових рівнів. У серії «Випромінювання» художник використовує образ прицілу, крізь який глядач дивиться на море та навколишній простір. Цей візуальний прийом змінює звичне сприйняття пейзажу. Море, яке традиційно асоціюється зі свободою, відпочинком і відкритим горизонтом, перетворюється на простір потенційної небезпеки.
У роботах Жалобнюка Чорне море та Одеса перебувають під загрозою. Йдеться не лише про військові об’єкти чи стратегічні території. Під прицілом опиняється звичайне життя: будинки, вулиці, люди, культурне середовище.
Художник звертає увагу на те, що в умовах російської агресії безпечний простір перестав бути чимось гарантованим. Повітряні тривоги, ракетні удари та постійне очікування нових атак стали частиною повсякденності мільйонів українців.
Водночас назву проєкту можна сприймати й ширше. Війна поширює свій вплив далеко за межі лінії фронту. Вона змінює ставлення до історії, мови, сімейних спогадів і власної ідентичності. Саме цей вплив і намагається передати автор.
Три художні серії, три пласти української історії
В Івано-Франківську Стас Жалобнюк представив три серії: «Садочок мого діда Сави, рік 1947», «Е95» та «Випромінювання». Разом вони формують послідовну розповідь про різні періоди протистояння, сімейну пам’ять і сучасну війну.
«Садочок мого діда Сави, рік 1947»: сімейна історія, що стала частиною національної пам’яті
Одна з найбільш особистих частин виставки пов’язана з дідом художника. У назві серії зазначена конкретна дата, 1947 рік. Це не випадкова історична відсилка. Через спогади про власну родину Жалобнюк порушує тему радянських репресій, тиску на українську культуру та переслідування людей за їхню мову й національну належність.
У музейному описі ця робота пов’язана з поняттям лінгвоциду. Йдеться про систематичне витіснення української мови, обмеження її використання та переслідування тих, хто зберігав українську культурну ідентичність.
Для художника сімейна історія не закінчується спогадами про конкретних родичів. Вона стає частиною значно масштабнішої розмови про долю цілого покоління. Через приватну історію глядач отримує можливість побачити, наскільки глибоко історичне насильство проникало у звичайне життя людей.
У цій серії особливо важливий сам зв’язок поколінь. Те, що відбувалося з українцями десятиліття тому, не можна розглядати окремо від сучасної війни. Жалобнюк показує спадкоємність насильства та нагадує, що нинішні події мають набагато тривалішу історичну передісторію.
«Е95»: дорога, яка перестала символізувати рух
Друга серія звертається до траси Е95. Це міжнародний транспортний маршрут, що проходить через низку європейських країн і з’єднує, зокрема, Стамбул із територією України та подальшим напрямком на північ.
У художній інтерпретації Жалобнюка дорога набуває політичного й емоційного значення. Вона стає символом зв’язку між територіями, людьми та історичними просторами.
У ранніх роботах серії можна побачити автомобілі, що рухаються трасою. Таке зображення зберігає відчуття руху та можливості відновлення комунікації. Дорога ще сприймається як простір, яким можна їхати вперед.
Однак у пізніших творах настрій змінюється. Рух зникає, а разом із ним зникає і колишня надія. Траса стає образом зупиненого життя, зруйнованих зв’язків і невизначеності, спричиненої війною.
Це цікавий художній прийом: авторові не обов’язково зображати конкретну битву чи зруйнований населений пункт, щоб передати масштаб трагедії. Іноді достатньо показати відсутність руху там, де він мав би бути.
«Випромінювання»: життя під постійним прицілом
Третя серія безпосередньо присвячена сучасній російсько-українській війні. Центральний візуальний образ тут пов’язаний із прицілом зброї. Він з’являється в композиціях, де зображені море та простір, який у мирний час сприймався б як безпечний.
Роботи змушують по-іншому подивитися на звичні пейзажі. У них зникає відчуття безтурботності. Навіть відкритий морський простір більше не виглядає нейтральним: він стає частиною воєнної реальності.
Жалобнюк говорить про становище цивільного населення, яке щодня стикається з небезпекою. Для нього важливо показати, що потенційною ціллю може стати будь-яка людина, яка перебуває на території України.
Окремої уваги заслуговує зв’язок цієї серії з Одесою. Місто та Чорне море виступають не просто географічними орієнтирами, а повноцінними учасниками художньої розповіді. Через них автор говорить про безпеку, свободу, історичну належність і загрозу знищення.
Крипта колишнього костелу як частина художньої експозиції
Особливість проєкту в Музеї мистецтв Прикарпаття полягала не лише в представлених картинах. Жалобнюк працював безпосередньо з простором музею, включаючи його історичні особливості в загальну концепцію виставки.
Музей розташований у будівлі колишнього костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Історія цієї споруди тісно пов’язана з минулим Івано-Франківська, а сама будівля зазнала серйозних змін у радянський період.
Особливе місце в експозиції посіла крипта, яку художник перетворив на один з артоб’єктів проєкту. Історично вона була місцем останнього спочинку засновника міста та фундатора храму Андрія Потоцького і членів його родини. У радянський час храм зазнав руйнівного втручання, постраждали його інтер’єр і поховання.
Для концепції «Випромінювання» цей простір мав принципове значення. Історія будівлі перегукується з темами виставки: знищенням культурної спадщини, спробами стерти історичну пам’ять і наслідками окупаційної політики.
Такий підхід змінює звичну організацію музейної виставки. Відвідувач сприймає не лише окремі твори, а й саме приміщення як частину художнього висловлювання. Архітектура, минуле будівлі та представлені роботи вступають у діалог.
Війна як спроба знищити не лише територію, а й культуру
Одна з центральних ідей проєкту полягає в тому, що російська агресія не зводиться до боротьби за територію чи економічні ресурси. Художник розглядає її як протистояння за історичну пам’ять, мову, культуру та право українського народу самостійно визначати своє майбутнє.
У музейному тексті ця позиція розкривається через поняття етноциду, лінгвоциду та елітоциду.
Лінгвоцид пов’язаний зі знищенням або витісненням української мови. Елітоцид стосується систематичного знищення національної культурної та інтелектуальної еліти, а етноцид охоплює ширшу політику руйнування національної ідентичності й культурних основ суспільства.
Ці поняття об’єднують різні історичні події, які автор розглядає як частини одного тривалого процесу.
Важливе місце в цій темі посідає книга Жалобнюка «Увага! Повітряна тривога». У ній художник використовує графічні зображення та фотографії, щоб розповісти про власне життя в Одесі під час війни. Повітряні тривоги, повідомлення про відбій і періодичні прильоти стають елементами візуальної хроніки.
Тут немає дистанції між автором і тим, що відбувається. Він не спостерігає за війною збоку, а фіксує власний досвід. Саме тому його роботи набувають характеру свідчення.
Від Одеси до Івано-Франківська: проєкт, який змінюється разом із містами
«Випромінювання» задумувалося як масштабний всеукраїнський виставковий проєкт. До Івано-Франківська його представляли в Одесі, Хмельницькому, Вінниці, Тернополі та Львові. Згодом експозиція продовжила подорож іншими містами країни.
Важлива особливість проєкту полягає в тому, що автор не переносить одну й ту саму виставку з музею до музею без змін. Він адаптує її до конкретного простору, враховує архітектуру будівлі та історичний контекст міста.
Такий формат потребує серйозної роботи не лише від художника, а й від музейної команди. Під час підготовки експозиції необхідно враховувати особливості приміщення, розміщення творів, маршрути відвідувачів і взаємодію окремих частин виставки. Водночас технічна організація не повинна заважати сприйняттю художнього задуму.
Для «Випромінювання» цей підхід особливо важливий. У кожному місті проєкт отримує додатковий зміст завдяки місцевій історії. В Івано-Франківську таким смисловим елементом стала будівля колишнього костелу та її крипта.
Проєкт реалізовано у співпраці з Одеським національним художнім музеєм. Таке партнерство дозволило об’єднати зусилля двох музейних установ і представити роботи одеського художника широкій аудиторії в різних регіонах України.
Чому такі виставки важливі для українських музеїв
Сучасний музей дедалі частіше стає не лише місцем зберігання творів мистецтва, а й простором для суспільного діалогу. Особливо помітно це під час війни, коли культурні установи змушені одночасно зберігати історичну спадщину та документувати події, які відбуваються просто зараз.
Проєкт Жалобнюка показує, яким чином мистецтво може виконувати функцію історичного свідчення. Картини, графіка, фотографії та інсталяції зберігають емоційну сторону подій, яку не завжди вдається передати в офіційних документах або новинних повідомленнях.
Є й інший важливий аспект. Музейні виставки допомагають пов’язати особисту пам’ять відвідувачів з історією країни. Людина приходить подивитися на роботи художника, але нерідко впізнає в них власні переживання, спогади про родину, рідне місто або події останніх років.
Саме на такий діалог розраховане «Випромінювання». Художник не пропонує єдиного можливого прочитання кожної роботи. Глядач може інтерпретувати побачене через власний життєвий досвід.
Для музейної сфери це принципово важливе завдання. Культурна спадщина не повинна залишатися набором предметів за склом. Вона продовжує жити, коли викликає запитання, спонукає обговорювати минуле та допомагає суспільству осмислювати сьогодення.
Стас Жалобнюк: мистецтво як документ своєї епохи
Стас Жалобнюк прагне до того, щоб твори, створені під час російсько-української війни, збереглися в музейних колекціях. Для нього важливо залишити свідчення того, що відбувається, не лише сучасникам, а й наступним поколінням.
Це пояснює, чому проєкт не обмежується емоційною реакцією на воєнні події. В його основі лежить спроба створити художню хроніку, у якій сучасність пов’язана з історією родини, Одеси та всієї України.
«Випромінювання» не пропонує глядачеві легкої розмови. Тут порушуються теми втрат, історичного насильства, руйнування культурного середовища та постійної небезпеки. Але саме така розмова необхідна, якщо суспільство хоче зберегти пам’ять про те, що відбувається, і не допустити повторення історичних помилок.
Виставка в Музеї мистецтв Прикарпаття стала одним з етапів великої подорожі проєкту Україною. Івано-Франківськ додав до нього власний історичний контекст, а простір колишнього костелу дав змогу ще сильніше підкреслити зв’язок між архітектурною пам’яттю та художнім висловлюванням.
Роботи Жалобнюка звернені не лише до сьогоднішнього глядача. Вони розраховані на майбутнє, у якому люди зможуть повернутися до цих творів і побачити, яким був час, коли українці захищали не тільки свою землю, а й право на власну історію, мову та культуру.
